Тетяна Марцинюк. «Проблема табу» в літературі. Роздуми над романом «Пластилін»

Та пластиліновий перфоманс Ірини Баковецької-Рачковської з погляду естетики натуралізму (роздуми над романом «Пластилін»)

Начебто недавно випурхнула з провінційного вакууму, аби, занурившись в містечкове середовище, побачити і зрозуміти місто зсередини, та досить швидко вкорінилася і, як кажуть, зорієнтувалася на місцевості. Де захований той компас Іри Баковецької-Рачковської? Безперечно, в інтелекті, активній життєвій позиції, середовищі однодумців. Непохитна воля і жадоба творчості, надлюдська працездатність, нескінченний інтерес до підсвідомого, глибинних механізмів людської психіки і глобальних проблем сьогодення – ось що живить творчі джерела письменниці.

Отакий собі психоаналітик із задатками Шерлока Холмса і художньою манерою ірландця Джеймса Джойса (з його «потоком свідомості») та всіма відомої українки Оксани Забужко. І де вони такі беруться – самородки? Здавалось би, нічим особливим її середовище існування не відрізняється від нашого: вдихає ті ж самі відходи Зірненського спиртзаводу, що й ми, вариться в одному із нами казанку негараздів і всілякого негативу, а от багато чим відрізняється від нас усіх і кожного зокрема. Чим, спитаєте? А хоча би тим, що будучи мамою трьох чарівних донечок, знаходить час не лише для активної громадської діяльності, а й для написання книг, вагомим свідченням чого є детектив з елементами психологізму «Пластилін» («Моноліт», Дніпро, 2018).

Перед тим, як вдатися до літературознавчого аналізу роману, варто зупинитися на окремих епізодах сюжету, який, власне, і є тим вістрям, навколо якого обертається художня планета.

Як на мене, сюжет інтригує уже з першого розділу. Двадцятисемирічний журналіст на прізвисько Кекс знайомиться у маршрутці з Євою, яка запрошує його до «кальян-бару, у якому починають легально зніматися всі табу…» Згодом Кекс опиняється на винайнятій квартирі у Єви, і тут уважний читач ближче знайомиться з героями твору. Щодо Кекса, то відразу закрадається підозра на його нетрадиційну орієнтацію, оскільки «він почав розглядати підведені брови, нафарбовані вії й темну бордову помаду, що в’їлася в його і так доволі пухкі губи». Трохи далі дізнаємося, що «його батьки працювали викладачами в одному з місцевих вишів. Роки зо три тому майже одночасно вийшли на пенсію. Кекс – єдина дитина в сім’ї. Перед його народженням у матері було чотири невдалі вагітності. Лікарі казали, що в неї хромосомна несумісність із батьком… Кекс був бажаною дитиною. Радше – запланованою. Стосунки з батьками склалися посередні: фантастичності з їхнього боку він не відчував, не було жорсткого контролю в підлітковому віці, надмірного піклування, коли хлопець полишав сім’ю, вирушаючи в широке життя… Кекс іноді починав думати, що він є прийомною дитиною, але такі його підозри розвіювали чи не щотижневі мамині відвідування травматолога: під час пологів, коли він народжувався, у матері зійшло з місця кілька спинних дисків.

А Єва обгрунтовує своє біблійне ім’я тим, що коли вона народилася без будь-яких ознак життя, її набожна бабуся звернулася до священика за порадою. «Той порадив починати читати молитви за померле немовля, указуючи ім’я Єва – так за церковною традицією називають померлих дівчаток, яких не встигли охрестити». Однак, полежавши півгодини у спеціальній підсобці, Єва розкричалася на весь поверх. А згодом, вирішивши помститися смерті, стала патологоанатомом.

В газеті «За місцевим часом» Кекс – справжнє ім’я якого Віталій Назарович Кицай, уже два роки працює кореспондентом інформаційного відділу. Головний редактор просить його максимально висвітлити інформацію про підпал офісного приміщення «Радіо-Інфи», де чадним газом задушилося одинадцять людей, а дві вагітні жінки, будучи під час пожежі в протигазах, потрапили до реанімації. Кекс зацікавлений у цій справі, оскільки він сам раніше працював у цій радійній установі. Тож долі знайомих йому колег небайдужі. Йому відомо, що в той день – 16 листопада – його колеги святкували День працівників радіо. Але аж ніяк не відомо, хто ж міг вчинити цей жахливий злочин.

Зв’язавшись по телефону зі слідчою Янцевич, з якою вони будуть паралельно вести розслідування, Кекс зустрівся з нею біля «Радіо-Інфи». Це була «низенька, тендітна брюнетка з розпущеним волоссям до лопаток, як завжди на «шпильках», навіть по суботах, як виявляється».

При знайомстві з Ольгою Максимівною Янцевич Кекс отримує інформацію про «сплановане вбивство».

« – Жертви вже навіть упізнані ріднею. Документи, що засвідчують особу, були лише в чотирьох, двоє з яких живі, але непритомні… Вочевидь, двоє дверей хтось замкнув із зовнішнього боку. І розвів вогонь у коридорі. І, певно, коли вони побачили дим, який активно надходив до їхньої кімнати, спробували вибратися з неї. Це забрало трохи часу. Вони встигли добряче наковтатися диму… А ще швидкому отруєнню організму чадним газом, як відомо, сприяє алкоголь. Вони добряче сп’яніли. До речі, урятувалися двоє вагітних жінок, у крові яких не виявлено алкоголю. Але дивним є те, що на них ще й були протигази. Як на мою думку, це надзвичайно продумане, чітко сплановане вбивство, – продовжила Янцевич занурювати у вир власних припущень саму себе, копів, що вже складали своє начиння, а мимоволі – й Кекса, якого вигляд місця смерті його колишніх колег увів до стану ще більшої паніки».

Обстежуючи приміщення, в якому сталася пожежа, журналіст знаходить у вбиральні чорний напис на дзеркалі: «13 волхвів, що зайшли у вогонь…». Своєю дивною знахідкою він ділиться зі слідчою, яка міркує: «Гадаю, що це має стовідсотковий стосунок до справи, принаймні про це свідчить цифра «13» у написі. Маємо тринадцять жертв! Імовірно, таку кількість людей хтось обрав. Можливо, діє маніяк, звихнений на окультних символах, або псих і водночас релігійний фанатик. Число жертв дуже символічне. А я спочатку думала, що хтось свідомо помстився журналістам. Мабуть, хотів залякати. А сталася ось така глобальна прикрість».

Згодом у них падає підозра на громаду «Орден Істинного Сонця», якою керує Стасюк Ігор Святославович. Громада орендує кімнати на першому поверсі і, очевидно, релігійні фанатики чинили жертвоприношення.

Висловлюючи свої припущення, «Кекс згадав, як одного разу, коли його прабабуся робила спроби прилучити його, п’ятирічного хлопчака, до церкви, він, стоячи біля якихось старших дівчат у православному храмі, почав хреститися зліва направо, на що здивованим дівчатам чванливо заявив: «А я хрещуся по-американськи». Він хотів бути іншим. Завжди. Релігія – це єдина територія, де фактично неможливо бути іншим. Якщо ти залишився іншим, ти вже не належиш до неї. Вона визначає тебе. Не ти її обираєш, а вона тебе – за свідомими, підсвідомими і світоглядними моментами».

Знайомство з лідером «духовного осередку, котрий розмістився зі своїм Царством у підвалі під офісами «Радіо-Інфи», відвідини духовних занять громади трохи розчарували Кекса в його журналістському розслідуванні, розвіяли його підозри.

Через Єву Кекс знайомиться з її подругою Дадою, яка розповідає йому про Логотюка Валентина Олеговича, головного редактора «Радіо-Інфи», котрий загинув разом з іншими радійниками і є батьком її дитини – хлопчика, що народився із синдромом Дауна і помер у восьмирічному віці.

В процесі свого розслідування Кекс відвідує в гінекологічному відділенні двох вагітних жінок, яким вдалося врятуватися – Таїсію Василівну та Аню, яка, на жаль, втратила дитину після трагедії. З їхньою допомогою він намагається з’ясувати усі деталі тієї злощасної вечірки. Він припускає, що вбивцею могла би бути одна із Логотюкових подруг, яка й підкинула вагітним жінкам протигази, однак Ольга Максимівна (слідча) розвіює його припущення:

« – Ні. Прихопили інші хлопці з колективу. Таїсія розповіла, що для приколу зайшли в радіорубку й удавали із себе двох працівників служби порятунку, які приходять часто на інтерв’ю після надзвичайних подій. От і вся розгадка».

Згодом Кекс починає підозрювати одну із прихожанок «Храму Великого Сонця», яка, як йому здалося під час візиту, якось дивно на нього поглядала. Але і ця підозра потерпіла крах, як тільки він дізнався, що це була подруга його дитинства Тетяна, яку він просто не впізнав.

Міф про наступну підозру – Аллу – легко розвіяла слідча Янцевич. Однак саме Алла виводить їх на слід жінки в капелюсі. Та вирішальним у слідстві стає «відео з камери щодо подій того вечора, коли стався підпал «Радіо-Інфи», яке приніс мешканець сусіднього під’їзду, антиквар, який був розлючений, що ледь не згоріло все його багатство. Переглянувши його, вони сходяться на думці, що вбивцею була «постать, схожа на трансвестита».

Вирішальною у всіх слідчих здогадках стала остання зустріч з Євою, коли дівчина демонструє Кексу відео, де він впізнає себе переодягненим у Євин одяг, але найважливіше, що він не пам’ятає, що з ним відбувалося у цю ніч і не хоче вірити в те, що злочин вчинив не хто інший як він.

Розсердившись на Єву, що вона начебто хоче його підставити, Кекс з Євиним ноутбуком поспішив до слідчої Янцевич, яка й розставила усі крапки над і.

«– Віталіку, а чому ти не пішов у АТО? – ні сіло ні впало запитала Янцевич.

– Не знаю. Сам не захотів добровольцем, а повістки ніхто не дав. А чому це вас раптом зацікавило? – у голосі хлопця промайнуло обурене здивування.

– А ти не знаєш, чому тобі не вручають цю повістку? – запитала Ольга, ніби й не почула Кекса. На мить йому здалося, що останню фразу він просто затримав у думках, а не висловив уголос.

– Ольго Максимівно, я приніс важливий речовий доказ. Який свідчить про те, що вбивця, очевидно, вашого поля ягода! – Кекс нервово тицьнув пальцем у ноутбук Єви, який щойно переклав зі своїх колін Ользі на стіл…

А Ольга продовжила:

– Уяви собі, одна моя знайома зустрілася з чоловіком, який виявився досить дивною постаттю – андрогеном… За розповідями його родичів, він народився з більш вираженими жіночими ознаками, але батько так хотів сина, що втомлена власними проблемами сім’я вирішила не конфліктувати через такі «дрібниці», тому дитині зробили операцію на користь чоловічої статі… Коли його гормональна система поверталася у звичайний стан, він навіть і не здогадувався, що певний період був жінкою, мислив, як жінка, робив жіночі вчинки, кохав і мстився по-жіночому. А ще йому завжди хотілося дітей. Він не розумів, що просто бажав народжувати, а не створювати сім’ю й займатися вихованням. Він так заплутався в пошуках себе, що кожен крок відступу від самоусвідомлення вважав метою, до якої йшов. Дивно це все, правда?

Кекс без емоцій дивився в очі Ольги й, ніби прокинувшись від сну, тихо запитав:

– А як жити таким убивцям?

– Вчинити по-чоловічому, – штучно усміхнулася Янцевич і підійшла до дверей, натякаючи Кексові на вихід. – А ноутбука Єві Андріївні я завтра віднесу сама…»

Коли цікаво вибудуваний сюжет, тоді не акцентуєш увагу на лексиці, оскільки спрацьовує інтрига, і вона у «Пластиліні» таки спрацьовує. А щодо лексики, я б сказала, що тут брутальність є відбитком соціуму, в якому перебувають персонажі. Та й, зрештою, роман Іри Баковецької-Рачковської не настільки пересипаний вульгаризмами, як роман Джеймса Джойса «Улісс», за який він удостоєний Нобелівської премії. Отож, коли вдатися до жарту, то «Пластилін» з погляду брутальності на цю премію не посягне. І в цьому, напевно, його родзинка. Адже підібрати відповідну лексику, аби реалістично відобразити соціальне дно, не так-то й просто. Та авторці вдається вибудувати художню канву так, аби читач зміг уявити, в якій багнюці живуть сьогодні «інфузорії» на кшталт гомосексуалістів, трансвеститів, лесбіянок, який перфоманс відбувається і їхній психіці і на які жахливі вчинки вони здатні, перебуваючи в стані афекту чи то від обкурення, чи інших збудливих спецефектів.

«Пластилін» варто розглядати як твір глибоко натуралістичний, оскільки в ньому чітко простежуються принципи естетики натуралізму, адже естетичний натуралізм вимагає від митця, щоб його твір був не ідеалізованим, непідробним. Як бачимо з пересипаної сленгами брутальної лексики, детальних характеристик персонажів, їхніх дій, вчинків, авторка послідовно дотримується принципів натуралізму, як в його естетичному, так і в етичному вимірах. В етиці натуралізм характеризується витісненням принципів моралі із будь-якого природного начала (біології чи психології людини, оточуючого світу тощо). Натуралісти намагалися зробити свої твори «клінічно точними документами» дійсності, її точною фотографією. Вони закликали не уникати малювання неприємних деталей навколишнього світу, залюбки показувати життя соціального дна, відтворювати хворобливу психіку людини, її сексуальні звички.

Наслідуючи принципи натуралістів, Іра Баковецька-Рачковська в романі «Пластилін» звертає увагу на картини занепаду суспільства, показує огидні сторони дійсності. Індивіди, зображені нею (як бачимо зокрема на образі Кекса), відзначені соціальними, психічними й фізіологічними патологіями (наркомани, деградовані особистості, фатально залежні від генетики батьків).

«Пластилін» – це «історія спадкової хвороби». У Кекса практично немає свободи, оскільки все наперед визначено психологічною та соціальною спадковістю.

Роман спрямований на мислячого читача, адже викриває багато соціальних проблем, над якими варто задуматися. Прикметно, що інтелектуально обмежений читач в усьому шукає негатив. Людина ж мисляча завжди шукає істину, а коли й не знаходить, то принаймні натрапляє на мушлю, в якій захована ця істина. І цією мушлею є книга, яку в першу чергу треба вдумливо прочитати, аби ота істина, мов диво-птах, випурхнула зі своєї схованки.

Отже, наслідуючи принципи натуралістичної школи Е. Золя та Бальзака, Іра Баковецька-Рачковська переконує, що мистецтво, згідно естетики натуралізму, має служити істині, скасовуючи «проблему табу» в літературі, адже натуралісти виступали проти існування заборонених тем для мистецтва.

Відомо, що поява натуралізму супроводжувалася шквалом критики, оскільки натуралісти все більше заглиблювалися у непоетичну дійсність. У той же час він вплинув на розвиток світової літератури. Натуралізм – це основа для майбутніх письменників-модерністів. Натуралісти змусили ще раз переглянути «проблему табу» в літературі.

Тож хочеться вірити, що роман «Пластилін» буде гідно поцінований літературною критикою і стане помітним явищем в сучасній українській літературі.

Тетяна Марцинюк, кандидат філологічних наук

м. Березне Рівненської області

 

Прокоментуєте?