Ольга Кіс. Недільне розкошування словом

561

На здобуття Шевченківської премії

Під обкладинкою нової книжки поезій відомого українського поета Миколи Боровка «Недільне двокнижжя. Ронделіана» (Бориспіль: Медіа-центр «ТС», 2019. – 148 с.; передмова Вікторії Коломийцевої) містяться дві книги ронделів з ключами: «Книга I. Теургія» та «Книга II. В колисці блискавок», присвячені синам Святославові та Всеволоду. Кожна містить по 54 вірші.

Вже сама обкладинка книги інтригує та налаштовує на сприйняття змісту через магію філософії (за Кантом, природною прихильністю душі чи, за Цицероном, наукою помирати). На тлі незвіданого та утаємненого Всесвіту – дві душі, два крилаті янголи, він і вона в мерехтінні зоряного пилу розкришених німбів. Сповиті серпанком перечулення, з примруженими очима від блаженства неймовірної близькості, вони, очевидно, мають місію розпочати, повідати людям цей світ заново – білим аркушем любові…

Назва книжки «Недільне двокнижжя» виглядає як біблійна алюзія на сьомий день або на священні канонічні книги. «І поблагословив Бог день сьомий і освятив його, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив…» (Бут., 2. 2-3). Та первісний вид знайомства з книгою – читання – читання вголос, який був носієм мудрості, поширений в античні часи і в Середньовіччі. У творах давньоримських та давньогрецьких поетів і філософів знаходимо рядки про зустрічі в палацах і на природі, щоб, не марнуючи часу, слухати мудрість у приємному товаристві. Християнська неділя, освячена вранішніми дзвонами, що кличуть на літургії, має розпочати той інший – пообідній культ молитися словом з добрих книжок за родинним столом в колі найрідніших і по крові, і по духові. «Недільне двокнижжя» як лектура духовно наснажена, збудована на міцних фундаментах моральних цінностей – якраз для Неділі, для святочного повернення до себе посеред гамірного світу: до своєї душі, своєї самості, до образу Божого, що кожен носить у собі від сотворення.

Без сумніву, в сучасному українському літературному просторі з багатою палітрою віршувальних форм та смислового розмаїття, що служить витонченим знаряддям для осягнення частково відкритого людині світу речей, явищ, досвідів, – годі чимось здивувати. У цьому вулкані творчого кипіння легко стати частиною – хай навіть алмазного – та все ж моноліту. Набагато важче залишитися індивідуальністю, зі своїм оригінальним, впізнаваним письмом, своїм голосом

Лицарське служіння поета Миколи Боровка особливій тринадцятирядковій формі вірша – ронделю витворило феномен, що заслуговує на пильне око літературної критики – не кон’юктурної, тривіальної, а об’єктивної, з вивіреними критеріями художності. Підзаголовок «Ронделіана» засвідчує незмінну прихильність поета до улюбленої форми вірша, якою він володіє досконало, а його доробок в цій царині – винятковий.

Щодо композиційної структури ронделя, то тут хочеться повторити думку Віктора Жирмунського, цитованого автором передмови, що «найскладнішим є так організувати змістово-композиційну тканину твору, щоб повторюване створювало враження внутрішньої необхідності, а не зовнішнього примусу». І справді, особливі ритми, рефрени в поезіях і ці обов’язкові у ронделі римовані повтори з двох наскрізних рим не перевантажують сприйняття вірша, а лишень увиразнюють смисли. Читаючи ронделі, відчуваєш оту необов’язковість, не «істинність» логіки, за Ніцше, коли йдеться про поезію з асоціативними зв’язками, емоційною еманацією, полісемантичною символікою образів і сюжетів, що заворожує, як музика. Кожне поетичне полотно, закорінене в етико-естетичних авторських вподобаннях, витворене багатою палітрою тропів і «заковане» в форму сонячного кола чи бублика з манни небесної, – стає мистецьким витвором, близьким до молитви.

На ронделі з ключами, як на особливу авторську знахідку, вказує уже в передмові до книжки Вікторія Коломийцева. Оригінальність задуму поета полягає в тому, що ці ключі-сентенції, які слугують тематичним філософським мотто до віршів, можуть існувати самостійно. Ронделі теж можуть існувати окремо від них, не втративши при цьому своєї цілісності і завершеності. Проте це поєднання розширює смислову канву вірша, надає йому свого роду ілюстративно-пізнавальну і не тільки роль до ключа-сентенції з його всеохопністю і глибиною. Інколи видається еклектикою згадування пророків та божеств з різних релігій упереміж, коли для підсилення певних істин достатньо, здавалось би, всеосяжного вчення Христа. Та поет має виправдання: пошук втрачених смислів, мотиви плинності життя, бажання зрозуміти першопочатки, відчути цей жорстокий та химерний і водночас мудрий та милосердний світ – притаманно всьому людству у його розмаїтті.

Назва першої книги «Теургія» спонукає одразу вдатися до словника, і відкриття – бентежить та захоплює. Поет приймає виклик, щоб через магію поетичного слова, через власні емоції та осягнуті знання зануритись у таємничий процес співдії з Богом, у «божественну працю», знаходження божественного у матерії, входження у відносини з янгольськими сутностями (чи не з тими, що на обкладинці?). Незбагненне трансцендентне та звичайні людські пристрасті взаємно переплітаються, і це можливе лише в процесі пошуку «божественного світла».

Отож автор засягає обрії неблизькі, замірюється на осмислення екзистенційного виміру людського існування в його найрізноманітніших виявах, бо, очевидно, життєвий досвід і світоглядні набутки дають йому на це і відвагу, і право; та щонайголовніше – прагне розкрити зміст магії творчості як взаємодію душі з духами, з Богом,»відкрити тайну глибин прихованих обдарувань». І то не як теоретик, а як співтворець. Тут доречно навести міркування А. Афанасьєва: «…здавна поезія визнавалась як певне священнодійство; поети були провісниками божественної волі, віщими людьми, наділеними вищою мудрістю,чародіями та жрецями».

Поезії М. Боровка, зроджені у процесі цього священнодійства чи теургії – боголюдської творчості, з передвісниками – ключами, творять окремі, так би мовити, артефакти у виставковій залі буття. Читачеві залишається походжати і роздивлятися кожне з творінь, вповні насолоджуючись високою естетикою образів, довершеними тропами, наскрізними темами про одвічні духовні цінності. У них домінує енергетика добра та солідарності, інтелектуальна наснаженість, високий градус емоційної напруги. І, без сумніву, краса, – один з найцінніших архетипів відомої тріади: Істина – Краса – Добро. Ця краса в собі виходить на яв і в зображенні життєвих колізій, і в розкритті інтимних почуттів.

Особливості світовідчуття, дар зачудування перед світом, предметне та чуттєве багатство поетичного світу Миколи Боровка разом з унікальною ритмікою ронделя довершують чар і магію замовляння, проникають в суть єства, тобто творять високий рівень сугестивності. Події, речі, досвід у творчій лабораторії поета, уміщені в досконалі композиції, слугують інструментами феноменологічного дослідження істини, інтерпретації дійсності. Усе це і визначає грані оригінальності письма Миколи Боровка.

Багата тематична палітра має загальнолюдські мотиви: втрати, зради, суперечності з самим собою (поезії «Мою любов, немов Христа…», «Як боліло! О, як боліло!..», «Спориш у батьковім дворі…», «Полює зради анаконда…» чи поезія «Обложних дощів віолончель…» з оригінальним порівнянням: День, як грішник, клигає в сутані/До своїх невидимих печер).

Музика, живопис, любов, краса урівноважують мінорні мотиви («Синій вечір твоїх бажань…», «Які красиві очі у весни!..», «Цю жінку, не ціловану ніким…»,»Три кольори Матісса. І Душа…», «Я слухав Баха. І грудневий вечір…», «Орбіту літа дописав листок…»).

Кожна поезія містить в собі окрасу прихованих смислів, епіфанічность та багатий арсенал художнього інакомовлення, як-от метафізичне:»Забризкують свічки нічну тривогу…», «Дзигарна стрілка рве на шмаття мить…», «Історія підступна, наче люди…» чи сентиментальне: «І сподівань затоплені вокзали / Стоять у семафорному плащі», «Він так ридав, що зорі плакали».

Націєцентричність, притаманна творчості поета, вболівання за Вітчизну заслуговують на окреме спогадування: «Синів найкращих страчують друїди…»,»Коли ж ми гени випалим овечі / І світ побачить нелукавих знов?»,»Навіщо ординці? Останню сорочку дівочості / Манкурти зривають. Дукати – як струпи ярма.»

Попри настроєву мінорність віршів перший рондель книги «Теургія» вказує на знаряддя подолання темряви у світі: «І меч, і блискавицю у руці, / І смолоскип над вадами земними…». Можливо так є, що ця приручена і по-дитинному довірлива блискавиця, мусить мати свою колиску. Бо воля Поета – воля Божа. А ораторія «Безсмертя», на слова якої написана кантата «Безсмертя», є підтвердженням наших міркувань.

Друга книга «В колисці блискавок» – теж композиційно вишукана ронделіана з ключами. Назва розділу, що походить від назви однойменної поезії, вказує на ймовірність присутності інкрустованих тропами текстів, що налаштовуватимуть на роздуми та відшукування прихованих сенсів, пов’язаних з людською екзистенцією. І читач не зазнає розчарування. Таке ж розмаїття тем, поєднання емоційного й раціонального, індивідуального та громадянського. А ще увага до художніх деталей, оригінальні чуттєві звукові і зорові образи, глибока людяність і співчуття до пережитого, та ж схильність до філософських узагальнень.

Декодування пізнавального та емоційного потенціалу слова, що витворює художньо-образну систему поетики Миколи Боровка, медитативна мелодика ронделя – все це вкотре підкреслює неповторність письма майстра. В українському літературному середовищі (та й у світовому теж) не було і немає поета, що усю свою творчу потугу присвятив одній – і в цьому випадку давньофранцузькій віршованій формі. Та це не означає, що напрацювання автора не має шансів стати об’єктом розгляду порівняльного літературознавства, адже вони наповнені українським колоритом, нашою ментальністю і світоглядом.

Щодо інтертекстуальності творів, то універсальна тематика – добро і зло, руйнівна роздвоєність людської душі, зрада, сум’яття, зневажена Вітчизна, але й любов, вірність, захоплення жінкою, синівська вдячність, краса навколишнього світу – передбачають у творах алюзії та ремінісценції, відлуння пережитого і прочитаного, врешті, за Роланом Бартом, кожен текст є інтертекстом.

Читач «не перебіжить» сторінок, бо густина смислів, концентрація емоцій не дають на це можливості. Передусім треба дати відповіді на фундаментальні запитання, порушені в окремих ронделях: «Ми вічні? Чи не вічні?», «Спішили в рай. Але чи всі успіли?», «Що буде з нами? Як на світі жити?!..». Для цього треба неділі… Є для читача й інша утіха – афористичні висловлювання, якими рясніють вірші: «І світ не прочитати в самоті», «На стеблах зради виростають драми», «Ти не цурайся болю і роботи – /Солодощів у зреченні нема», «Блукаємо на згарищах чеснот, / Шукаєм корінь, що приносить щастя».

Сумовливі думки, увібгані в шати поетичних окрас, здатні вигоювати суспільні рани, стати своєрідним щепленням проти всіляких «ізмів», повернути людину у рамці Декалогу чи (для атеїстів) триматися сумління і правди (що, власне кажучи, й записано в Декалозі). Та в «Колисці блискавок» поруч є і життєствердні, оптимістичні вірші й осердя їхнє – любов: «Погляду красивого стріла…», «Він аж завмер – ввійшла Свята Любов», «Твоїх очей бездонна синь/ Для мене стала суттю неба», «Вона його нанизувала дні…», «На призьбі батькових смеркань /Сиділа осінь падолисна».

Втім… «Недільне двокнижжя» просто треба читати надцять неділь поспіль. А потім перечитувати, бажаючи знову відчути цей післясмак, ці кола у кров’яному руслі, які довго і тремтливо ворохоблять єство. Слід також додати, що ілюстрації в книзі суголосні з текстами, вони наче доповнюють і підсилюють емоції, зроджені словом.

Неможливо також не відмітити виняткової цілісності книжки. Усе це разом творить довершену за змістом і формою презентацію інтенції автора. Що більше вчитуєшся у тексти, то більше розумієш, що таке художньо-образне філософування закорінене в українській філософії серця та в співтворчості з першоджерелом – Творцем всього красивого і натхненного. Присутній імпульс осяяння, емоційно-настроєва хвиля, смислова глибина, версифікаційна майстерність, відсутність декларацій дають підстави зачислити книжку поезій Миколи Боровка «Недільне двокнижжя» до помітних літературних явищ сучасності. Вона заслуговує на відзначення Національною премією України імені Тараса Шевченка в галузі літератури 2020 року.

м. Золочів на Львівщині

>>> На правах реклами. Нічний клуб Львова, де атмосфера ночі стає ще чарівнішою. У нічному клубі Split переосмислено сутність нічного відпочинку в усьому: інтер’єрі, музиці, барній культуры та сервісі.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!