Знову на півдорозі

158

Наклад цього подарункового перевидання
(шкіряна палітурка, золотий обріз, футляр) невеликий – 1000 прим. Воно
здійснено з благословення блаженнійшого Любомира. Передруковано й передмову
Володимира Козарського й Василя Шендеровського з 2007 року, в якій викладено
історію епохальної праці Пилипа Морачевського.

Видавничий дім «Простір» справді
продемонстрував високий клас дизайну і української поліграфії (віддруковано в
ВВП «Місіонер»). Це надзвичайно важливо для читача будь-якого видання, але,
коли йдеться про знакові твори, котрі виходять у світ не понад сторіччя тому, а
сьогодні, – хотілося б більшого. І цьому є приклад в сучасному виданні
Євангелій у Європі та США.

З публікацією перекладу Морачевського, на
жаль, повторюється та сама халепа, що й з Пересопницьким Євангелієм: нема
жодного наукового апарату. Заходжуючись перевидавати твір Пилипа Морачевського,
нікому навіть на гадку не спливло розповісти про оригінал чи оригінали, з яких
робився переклад, про текстологію перекладу, про його історичну роль у
стандартизації української культової лексики, про його місце серед багатьох
інших перекладів сьогодні. До речі, текстологічні питання в 19 ст. мали
характер ідеологічної боротьби, боротьби національних традицій.

Колись УЛГ вже писала про те, що нема жодного
перекладознавчого дослідження Пересопницького Євангелія, не вказано його
джерел, не з’ясовано статус перекладу. Цими зауваженнями наші святкувальники
тоді знехтували, бо йшлося про запланований захід, а не про вивчення пам’ятки.
Тепер те саме повторюється з перекладом Пилипа Морачевського.

Власне, це хиба не тільки двох згаданих
видань, але й багатьох інших, крім праць Патріарха Філарета, котрий
скрупульозно зазначає першотексти, котрими користувався.

У зв’язку з нинішнім перевиданням постає також
проблема мовних стандартів у перекладі: чи є особлива церковна українська мова.
Якщо такої мови нема, а є єдина українська літературна мова, що її стандарти
зараз деякі завзятці руйнують, то чому в друкованих перекладах не позначаються
всі відхилення від норми, як це робиться, наприклад, у виданнях класиків
літератури. А якщо така мова є, то чи не треба переглянути стандарти
української мови й запровадити церковну мову, партійну мову, тусовочну мову… Це
життєважливо для нашої культури, коли на неї здійснюється всебічний навальний
наступ.

І останнє. Я хотів би запропонувати заснувати
премію на пошану Пилипа Морачевського за сучасні переклади культових текстів.
Це допоможе якось вреґулювати нинішні тенденції, бо багато перекладів почало
з’являтися або специфічним діалектом або церковним
суржиком.

 

Лесь Герасимчук

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!