За моє жито мене й побито…

155

У № 4 за 24 лютого ц. р. Дмитро Пічкур у статті «Стус
і Стусівські читання» написав, на жаль, не про атмосферу доброзичливості, що
панувала під час презентації книжки «І в смерті з рідним краєм поріднюсь: Стус
і Вінниччина», не про те, що необхідно ще зробити для гідного вшанування
пам’яті великого Поета і Громадянина на його батьківщині.   Однополчанин Василя Стуса, як підписався автор
під статтею, кинувся в атаку на упорядників, звинувативши нас в тому, що
допущено «багато повторень в кореспонденціях, зловживання одними й тими
прізвищами, декларативними віршами, присвяченими Василю Стусу». Зате, стверджує
автор,  викинуто ті місця, де згадується
сам Пічкур.

Це не відповідає дійсності. У книжці опубліковано
статтю Д. Пічкура, спеціально замовлену для цього видання, вміщено її без
будь-яких скорочень і правок. У книжці є також фото, де серед гостей
Стусівських читань в першому ряду цей член НСПУ, а також подано його біографію.
Його прізвище неодноразово згадується і в моїх статтях, і в грунтовному огляді
«Стусівські читання на Вінниччині», підготовленому працівниками обласної
наукової бібліотеки.

Д. Пічкур безпідставно звинувачує упорядників і в
тому, що при виданні книги забули про 
нього та ще одного однополчанина В. Стуса – Миколу Сенчила. Це теж
неправда: у книжці читаємо два вірші цього літератора з Луганська.

Пред’явлено ще одну претензію: «Подібні  видання про людей з світовими іменами повинна
здійснювати  держава, а не приватні особи».
Складається враження, що автор не має уяви, що таке особиста ініціатива,
громадянське суспільство, вболівання за якусь справу не тільки державних
інституцій, а окремих людей.

Упорядники власним коштом багато разів їздили з Києва
до Вінниці, перегорнули багато газет, журналів, антологій, збірників, весь
особистий архів про життя і творчість Стуса, що формувався мною впродовж 20
років незалежності. Ми шукали твори про свого земляка і в діаспорних виданнях.

Можна було б зініціювати створення редколегії з
відомих правозахисників, літературознавців, поетів, які б прискіпливо читали і
перечитували запропоновані матеріали. Але скільки б часу пішло на таке
рецензування, узгодження? А на остаточну підготовку цього збірника було
відведено всього лише кілька місяців: книжка виходила за обласною програмою
підтримки книговидання, були реальні строки набору, редагування, верстки.
Упорядникам довелося також шукати кошти на підготовку і друк фотоматеріалів,
додатковий наклад.

Завдяки підтримці справжніх шанувальників літератури планується
з нагоди 75-річчя від дня народження В. Стуса здійснити друге, доповнене і
поліпшене видання книжки. Зокрема, плануємо додати дослідження про  В. Свідзінського, який народився на
Вінниччині, а також дещо зі Стусової перекладацької спадщини.

Прочитала я цю публікацію в «Українській літературній
газеті» і подумала: навіщо писати неправду? Навіщо намагатися обрізати крила
людині, яка прагне зробити щось добре? А ще скажу: треба мати совість. Без
цього літератор є професійно непридатним, а твори його ніколи не будуть нести
світло і мудрість.

 

3 березня 2012 р., м. Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!