Ювілейна Ірина Вільде

До 110-ї річниці з дня народження

 
Коли пишу про цю велику українську письменницю, схиляю голову перед нею, її талантом. А перед очима товстезний том, роман «Сестри Річинські». Своєрідна сага галицької родини довоєнного часу, де панує Друга Річ Посполита.
А за романом постає  видиво працьовитої жінки, що схилилась над рукописом цієї великої книжки. І пише, пише, згодом починає його друк в журналі «Жовтень», а далі ця епопея виходить книгою, а в 1965 році письменниця за неї удостоїлася Шевченківської премії. А того були ще книжки «Повнолітні діти», «Б’є восьма», «Метелики на шпильках». Відомий літературний критик Михайло Рудницький називає її талант європейським.
Окрім Рудницького Ірина Вільде знається з багатьма сучасними їй письменниками: Михайлом Яцківим, Денисом Лукіяновичем, Дмитром Павличком, Романом Гораком, Романом Кудликом, Романом Іваничуком, який назвав її «нанашкою». Гадаю, нанашкою українських письменників, доброзичливою опікункою, більшою і значнішою не за одного родича.
Ірина Вільде, нарешті нагадаю, з дому вона Дарина Макогон, а її тато письменник і педагог. Пережила різні часи і всі вони окупаційно залежні.
Народилася в Чернівцях за австро-угорської неньки, яка найшла у своєму кошику різні народи, далі жила в ще гірший період польської займанщини. Прийшли «перші совіти», за ними німці-нацисти і прокляття «других совітів». А після Чернівців пізнала Станіславів, обрала для тривалого проживання Львів. Побутувала у Яремчі. І всюди вона була славна письменниця Ірина Вільде, а її творчість стояла над усіма владними режимами. Як стоїть над ними Бог.
Вона не колабораніцувала до чужинецької влади, та прилаштовувалася до письменниці, хотіла зробити своєю, прирученою, покірною. І все без успіху. Компроміс Ірини Вільде ніколи не був продажний, бо знала свою велику ціну, що понад найбільші гроші. Вона завжди була патріотом поневоленої України і національний хребет її творів ніколи не прогинався, навіть перед жорстокою кадебістською інквізицією.
…Відомо, що Ірина Вільде не терпіла російське, і коли раптом по радіо починали звучати «пісні», в момент його вимикала. Нам би зараз всім такого спротиву чужинецькій мові,  мові ворога, який веде війну проти України. Нині час української мови, літератури, і це ще й час Ірини Вільде, який для неї не мине ніколи, бо вона своїми творами залишилася у Вічності.

м. Івано-Франківськ

№9 (197) 5 травня 2017