Інтернет-блоґ «Вілз, Трастс енд Істейтс Проф Блоґ»
(http://lawprofessors.typepad.com/trusts_estates_prof/2011/01/poetry-foundation-struggles-to-spend-185-million.html)
присвячений переважно юридичним проблемам і питанням спадку. Цікава історія
з’явилася на його сторінці 30 січня. Така собі Рут Ліллі, спадкоємиця
величезного фармацевтичного бізнесу, світською панею не була й провадила відлюдькуватий
триб життя. Вона мала собі гобі: писала вірші. Свої твори вона надсилала до
найвідомішої в світі поетичної фундації «Поетрі» в Чікаґо. Усі листи у
відповіді починалися формулою, яка відповідає українському «на жаль…». Без
винятків. І от 2002 року вона дала на цю фундацію 185 млн. дол.
Президент фундації Джон Бар попервах не знав, на яку стати.
Спочатку він сплатив 700,000 за наукове вивчення проблеми «хто читає поезію та
як залучити нових читачів». Наступний крок Бара – 1 млн. дол. на рік за
веб-сайт. Наступний – 21 млн. дол. за новий осідок фундації, через що вже на
нього заповзялися критики. Про цей дивоглядний будинок УЛГ торік писала.
І от гроші пані Ліллі запрацювали: річний кошторис фундації
становить тепер 7 млн. дол. (приблизно ціна, за якою українські можновладці
купують на ринку людей для футболу), а кількість аматорів поезії зросла на 19
млн. 2009 року. У зв’язку з цим Джон Бар каже, що остаточні наслідки реформ
буде видко за 10-20 років, але вже зараз очевидні позитивні ознаки.
Як бачимо, в різних країнах мультимільйонери мають свої
преференції: у США спонсорують поезію, у Росії – приморські дачі та яхти, в
Україні – приватні замки та ґвинтокрили. Це, природно, відбивається на
цікавості людей до поезії.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал