Перша зустріч з творами Любові Гонтарук відбулася в книгарні
«Сяйво». (До речі, дуже сумую з приводу закриття найшанованішої і дуже
вишуканої книгарні міста Києва).
Отож, зайшовши в книжковий магазин, я попросила почитати
щось із сучасних майстринь слова. І, о радість! Із запропонованого роману
«Млин» на мене глянули очі красивої, усміхненої жінки… І я повірила! Треба ж
таке, навіть не читаючи роману, я повірила цій письменниці! І не помилилася.
Головний герой роману, звісно, млин! «Млин займав почесне
місце в селі, не кричав вишуканою забудовою, густо вибілював дерева і траву,
але потрібність його ніхто не міг заперечити. До нього, великого і прогнилого,
зчорнілого і вічно гуркочущого, йшли дороги, стежки, втоптані й свіжі, маленькі
і великі, кам’яні і висипані гравієм».
«Млин меле, борошно
буде!» Його справа молоти, а не підглядати… Який зміст Лазар, головний герой
роману, вкладав у ці слова, важко зрозуміти, але щось було в них таємниче і
недомовлене…
Лазар – млинар, мельник! Поважна і заможна людина в селі.
Але… «На коні чи під конем, а млин меле. Вдало придумав, і зміст є і немає, і
шарм є і недомовленого повно, сказано, недалекий, то, мабуть, легко сказано…
Інші говорять, що дурень, і за це дякую, бо ж є якась визначеність, що з дурня
візьмеш, нічого… Їсть мало, працює багато, по селі не волочиться, книжок не
читає, від них вся напасть, до церкви ходить два рази на рік, милом не миється –
економія, зуби не чистить – знову економія, багато не говорить – спокій в
хаті… А хто мовчить, той трьох навчить…»
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ота недалекість і вайлуватість, мабуть, його захист,
оболонка, схов. Нелегко було вижити, та ще й млина не втратити! Дідів спадок!
Не раз збиралися поважні власті розібрати млин, з його міцного каменю корівник
новий побудувати, а самого Лазаря на Колиму вислати. Разом з млином він
вистояв, вийшов переможцем, не здався!
Книжка «Млин» читається легко і просто!
Багата мова, щирі думки, прості бажання. Автор говорить про
високе доступними словами, милується пейзажем звичними фарбами, вписує
тимчасове у вічність.
Минуть роки, відійдуть у минуле події, та залишається слово:
ніжне і магічне, стисле і всеосяжне, пристрасне і любляче. Ні багатство, ні
влада, ні краса, ні сила не можуть протистояти його мудрості. Воно завжди
недосяжне і всесильне!
Сміливість і
свіжість думки, дивне бачення світу, лаконічність діалогу, глибина мислення –
все це вирізняє Любов Гонтарук з-поміж інших.
м.Київ