Видавничий деліріум

187

Я з радістю довідався, що в книгарні «Є», – острівцеві
інтелектуального життя в центрі Києва, який не встигли поталувати ненавидники
розуму з Київської міської адміністрації, – продають українське видання де
Кюстіна. Та й подостатком з’явилося реклами цієї книжки з кінця минулого року.
До речі, досить дорогої книжки – 47.7 грн. Купував я зі сподіванням, що нарешті
в Києві почали публікувати знакові для тієї чи іншої доби тексти з якимись
солідними якщо не розвідками, то принаймні ґрунтовними сучасними коментарями…

Вже вдома, коли я розгорнув книжку француза Астольфа де
Кюстіна «Правда про Росію», над якою працювали два видавництва, – «Ярославів
вал» і «Український письменник», – мене почали обсідати сумніви: а що ж я,
власне, купив? Бо на першому ж розвороті (с. 2-3) ліворуч подано репродукцію
титулу англомовної публікації (Торонто–Нью-Йорк) 1958 року, де зазначено, що
редактором і перекладачем (на англійську?) є ближче мені не знайомий О.
Мерчанський, а передмову злагодив д-р Д. Донцов. А праворуч на розвороті
зазначено: опрацював О. Мерчанський, передмова д-ра Д. Донцова, післямова М.
Слабошпицького. На с. 4 в копірайтних даних зареєстроване авторське право на
післямову, а ще – названі видавництва. Але не вказано, що саме видавництва мали
на оці: англійський переклад чи опрацювання (якою мовою?).

Далі йде передмова Д. Донцова 1958 року, що за змістом
чудово вписується в контекст холодної війни, але зовсім не пасує до нинішніх
відомостей про епоху, в яку жив і писав Кюстін. Я розумію шляхетні надзавдання
видавців, але слід було подати твір Донцова у додатках з належними коментарями,
де пояснювалися б такі «дрібниці», як от: чому ця книжка «епохальна» (в Росії
французькою її читала потайки жменька людей, а за кордоном європейського
жандарма таких епохальних книжок було неміряно); чому стиль твору «відважний» і
«блискучий», бо, здається, ліпших стилістів у Франції натоді не бракувало тощо.
Д. Донцов – видатний український діяч, але ж є й правила публікації доробку
видатних діячів.

Далі в книжці, зі с.11, йде текст, що його авторство в
змісті не зазначено, а в колонтитулах написано, що це вже твір де Кюстіна, хоча
текст і не його. Власне, це початок чийогось примітивного дослідження в дусі
тієї ж Холодної війни, коли головною справою вважалася ідео­логія, пропаганда,
а не наукове розкриття теми. До речі, вся критика більшовиків виглядає
переконливою, але ніде не пояснено, чому українці досі не злагодили власного
академічного видання – ні в діяспорі, ні вдома.

Виклад тексту де Кюстіна з вкрапленням цитат і широкими
бездарними коментарями починається зі с. 30. Цитати з «епохальної» книжки,
написаної «відважним» і «блискучим» стилем, перекладено й перебріхано з
багатьма стилістичними неоковирностями, які, мабуть, уважний редактор ні за
віщо не пропустив би, хіба що – це вислід нинішньої економії на внутрішніх
рецензентах, редакторах і коректорах. І не було б такої нісенітниці, яку
подибуємо вже на тій же с. 30: «Але, як тільки князь зникає, вони знову
говорять невимушеним тоном, з рішучими намірами та полегшеним виглядом, що є
мало приємним контрастом до цілковитого заперечення самих себе, що проявили
хвилину перед тим». Кюстін, як відомо, мав скандальну нетрадиційну орієнтацію,
але ж не настільки, аби таке мисліте виписувати…

І так по всій книжці – суміш чиїхось ідеологічних писань і
аматорського цитування, хоча в колонтитулах скрізь зазначено, що автором –
Астольф де Кюстін.

Всі п’ятеро додатків у книжці (с. 183-221) – це аматорські
писання, знову ж таки створені не істориком і не філологом, а просто
пропагандистом якоїсь дешевої преси, що для неї, либонь, від початку й
творилися. Це особливо прикро, бо там ідеться й про погляди таких особистостей,
як Шевченко або Гоголь. Щодо останнього, авторові корисно було б познайомитися
принаймні зі статтею Воропаєвої «Тютчев та Астольф де Кюстін» («Вопросы
литературы», 1989, №2, с. 102-115).

Контрастом, звичайно, до всього цього виглядає післямова
Михайла Слабошпицького, котрий пише завжди докладно і яскраво. Можливо, згодом,
у пристойнішому виданні, можна буде подати ширший європейський контекст для
цієї французької книжки, розглянути типологію жанру подорожей і листів у добу
романтизму. Докладніше зупинитися на особистості де Кюстіна, може і з
застосуванням не тільки компаративної методи, але і якихось елементів психо­аналізу.
Тоді можна було б говорити і про історичні «неадекватності» в минувшині Великої
Британії, Німеччини, Франції… Про зрадників, запроданців, перекиньчиків, рабів…
Ні, про Україну – ні слова. На таке мало хто здобувався, – Шевченко, Франко,
Драгоманов… А ми більше схиляємось до жанру агіографії. Щоб кляті москалі
затямили…

А ще краще не пошиватися в дурні й видати повного і
справжнього де Кюстіна з належним академічним апаратом.

А одуреному покупцеві / читачеві до кого звертатись? До
органів захисту споживачів?

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!