Вітаємо батька «Джурів»!

651

 

Володимиру Рутківському – 80!

 
Анатолій КАЧАН
 
Давно визнано, що діти неповторно сприймають навколишній світ. А ще вільно володіють даром самовираження, як це особливо зримо засвідчено в їхніх наївних і водночас наповнених поезією, чистотою і свіжістю  малюнках. «Мені треба було дожити до старості, щоб навчитися творити так, як творять діти»,– несподівано ошелешив багатьох невтомний художник-експериментатор Пабло Пікассо.
 
Юним читачам та всім шанувальникам Володимира  Рутківського пощастило, що письменник ще в молоді літа знав, як творять діти, і захопився творчістю для них, не чекаючи похилого віку. Інакше ми ніколи не зустрілись би з героями та героїнями його самобутніх книжок. Маючи вже  кілька поетичних збірок, адресованих дорослому читачеві, В. Рутківський ще далекого 1974 року  «відчинив Богданкове вікно» в  інший світ, а через три роки, вже як прозаїк, остаточно «прописався»   в дитячій літературі.  Цей вибір був настільки усвідомлений   і безповоротний, що письменника не зупинило навіть те, що з єдиним на той час видавництвом дитячої літератури «Веселка»  у нього не склалися стосунки. Одних видавців не влаштовувало те, що в його творах, зокрема в «Бухтику з тихого затону», «багато чортівщини», інших – що пише не так як співець «школярської вольності» В. Нестайко, який очолював тоді один із відділів   у «Веселці» і не впізнав  в одеському авторові свого колегу по перу, майбутнього Шевченківського лауреата.
Та і в новітні часи, коли Україна стала незалежною, письменника з Одеси ще довго не помічали навіть нашумілі видавці, які в погоні за швидким прибутком переорієнтовували юних читачів та їхніх батьків на масову літературу, віддаючи перевагу віртуальним та розважально-догоджальним жанрам. «Аби цікаво було читати»,– проголосила своє письменницьке кредо одна поетеса. І мало кого хвилювало, що такі читабельні «розважалки» та «віртуалки» схожі на новорічну хлопавку – з конфеті і серпантином, але одноразового застосування. За таких обставин, в умовах відсутності критичної думки, яку замінили суб’єктивні рейтингові оцінки та амбітні піар-компанії, легше було знайти голку в сіні, аніж знакову книжку, здатну в перехідному  підлітковому віці стати опорою в житті, сприяти подоланню заниженої самооцінки, постколоніальних та пострадянських синдромів і комплексів.
«Видатні люди ті, які передбачають ще неясні потреби і показують шлях, якого слід триматися», – писав колись французький соціолог Гюстав Лебон. Як на мене, головна заслуга Володимира Рутківського якраз і полягає в тому, що в непевний період зміни поколінь в українській дитячій літературі він відчув ледве вловимий подих часуі ненав’язливо, з легким серпанком гумору та іронії спрямував свою творчість у нове русло.  Його пригодницькі твори, а особливо  написані в динамічному, кінематографічному стилі історичні повісті та романи, стали відкриттям для всієї  новітньої української прози, адресованої юним читачам, розбудили в них генетичну пам’ять про нашу героїчну історію і, як зазначив К. Родик,  «утвердили в молодій масовій свідомості міф про сильну Україну».
Прикметно, що народився Володимир Рутківський посеред весни, коли воскресла природа заново відроджується після тривалого зимового сну, а цвіт зав’язується в плоди. Подякуємо ж нашому ювілярові за його вагомі творчі плоди, якими він зустрічає своє друге 40–ліття.
 
Вітаєм батька «Джурів»,
Бажаємо в ці дні,
Щоб все було в ажурі,
А ти був на коні!

№8 (196) 21 квітня 2017

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!