На
відповідь на мою відповідь письменниці, доктора біологічних наук і Гранд
доктора філософії Наталі Околітенко, яка появилася поруч з моєю відповіддю
(„Українська літературна газета”, № 2, 28 січня 2011 року) я відповідати не буду.
У своїй відповіді
на мою відповідь Наталя Околітенко повторила майже дослівно усе те, що було у
її першій статті. Змінилася незначно її риторика про Спілку Письменників
України і окремих письменників. Попередня стаття Наталі Околітенко і її
відповідь на мою відповідь лише у кількох
місцях заторкує справу енциклопедичного довідника „Рух опору в Україні: 1960-1990”. Усе інше не має
жодного відношення до довідника. Мені, хімікові за професією, було б важко,
наприклад, писати про чиюсь відданість і віру в ідею комунізму КПРС, яка „веде
початок від Ісуса Христа” і яку „сама (авторка) шанує”, про що вона пише у відповіді на мою відповідь. Також
було б мені незручно писати і про тих, які, за словами Н. Околітенко, і „нині
нагнітають ненависть… до столиці колишнього Радянського Союзу”. Не буду
переконувати авторку відповіді на відповідь і в тому, що, як вона твердить, „репресії останніх
десятиліть радянської влади були не
такими вже й суворими й до тих, хто „не дихав Леніним”, забуваючи про арешт у
той час усіх членів Української Гельсінської Групи і загибель у гуманних і не
„таких уже суворих” радянських концтаборах Василя Стуса, Валерія Марченка
і Юрія Литвина.
Тому відповідати на відповідь Наталі Околітенко не збираюся.
Редактор часопису закликає й інших „висловитися з приводу
теми, порушеної обома авторами” і напевно статті й інших авторів будуть також
ілюстровані картинами з неоднозначними дивовижними зображеннями, які також не
мають жодного відношення до довідника.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал