Я прочитав статтю пана Герасимчука із цікавістю, поважаючи
його як фахівця. Не можу не погодитися з тим, що він сказав. Таке ставлення до
моїх перекладів має право на життя. Але я сам хочу підняти кілька питань про
методи створення зворотних перекладів. Врешті хочу переконати читача в тому, що
будь-який переклад вірша має працювати як вірш, а не як механічне перенесення
змісту оригіналу до другої мови, про що скажу нижче. Але наразі хочу висловити
моє співчуття йому, бо, на його думку, світ стоїть на порозі розвалу і
ґлобалізм загрожує Україні. Надіюся, що він помиляється і хочу вірити, що
ґлобалізація дає шанс на краще життя. Українці – переважно талановиті й
освічені люди, а сама Україна має багато природних ресурсів і разом із тим,
чудову культуру.
Перед тим, як розпочати аналіз його аналізу, хочу пояснити
ще раз, чому я створив художні переклади. Якщо ми подивимося тверезо на
літературу, то можемо констатувати, що національні літератури існують як бренд,
і величність поетів в очах світу залежить якоюсь мірою від «маркетингу».
Наголошуючи на цьому, я, звичайно, розумію, що великі письменники не творяться
лише рекламою і не породжуються комерційними процесами. Але ж держави
користуються так званою м’якою силою, аби вплинути на ставлення світу до них.
Джозеф Най, який виголосив цю думку, помітив, як Америка досягла успіхів у
світовій політиці з використання культурних засобів. Але я хочу розширити концепцію,
щоб подивитися на поезію й літературу як на «м’які сили». Так, підкреслюю ще
раз, я знаю, що великі поети розкривають для нас фундаментальні причини істини
і в такий спосіб показують величність світу. Але ж Тичина – видатний письменник, якого досі не визнано
як літературного велетня у західних країнах, не записано до канону європейської
літератури. Чому? Хіба він гірший, скажімо, від його ровесників-поетів у інших
європейських країнах? Як ми можемо популяризувати українську культуру за
кордоном за таких умов? Українська мова – це скарб, і український бренд має
комерційний потенціал. Мені шкода, що механічний стиль перекладу ще панує серед
кількох фахівців. Вони хочуть бачити переклади, які механічно переносять
атрибути оригіналів до іншої мови, без уваги до того, чи працюють вони як
поетичні тексти у вимірі англійської культури. Повертаючись до концепції
національного бренду, мушу констатувати: такі переклади будуть сприйняті, якщо
іноземці запишуть українську літературу до найвищих культур світу. В теперішніх
умовах, коли вони вважають її другорядною, доладні переклади переконають їх у
тому, що до цього часу ми мали неправдиве і несправедливе ставлення до
оригіналів. Я перекладаю Тичину як поет. Якщо б я пішов шляхом, який
порекомендував пан Герасимчук, то створив би версії без будь-яких позитивних
якостей поезії, показавши в такий спосіб не-вартість, закритість,
герметичність, непрочитаність української літератури для англомовної культури.
І для кого це буде корисно?
Повертаючись до аналізу моїх віршів-перекладів, мушу
сказати, що пан критик зробив кілька помилок. Не хочу вам набридати із цим
повною мірою, але зверну увагу на кілька моментів:
Він редагував перший рядок моєї версії
Where slow
tides of cloud uncoil,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
The day is
perfect, yet
Dear
friend, I regret
My weak
heart that seems to echo
The swan’s
harsh call.
Проте пан Герасимчук мав би знати, що мій вірш читається так:
The light
is blue and unreachable,
Where slow
tides of cloud uncoil,
The day is
perfect, yet
Dear
friend, I regret
My weak
heart that seems to echo
The swan’s
harsh call
Мені здається, що він випадково перебільшив різницю між оригіналом і перекладом. Розумію, що це звучить
прикро, але я знайшов інші помилки. Щодо зворотного перекладу, то хочу тільки
сказати, що будь-який переклад – це версія відповідно до вимоги другої мови і мети проекту. Якщо Ви зробите
зворотний переклад, то помітите, звичайно, різницю у порівнянні з оригіналом. І
будь-який перекладач може користуватися різними способами, щоби переносити текст
до іншої мови. Для прикладу пан Герасимчук переклав «The poplars grow at
liberty in the field» як «Тополі вільно ростуть у полі». Він знав, що «вільно»
перекладається як «freely», тобто прислівник, а «liberty» – іменник. Я не
критикую його за це, але ж при бажанні, потребі також можу це зробити. Він
переклав «І pray» як «Я молюся», щоб викликати різницю з оригіналом («молюся»),
але ж дієслова не існують без займенників в англійскій мові.
Не хочу більше про
це… Я, разом із паном Герасимчуком, глибоко шаную перекладацький метод Віри
Річ і знаю, що вона ретельно перекладала Тараса Шевченка. Проте, користуючись
методами пана Герасимчука, можу створити враження, що й шановна пані Віра Річ
переклала неадекватно.
Я відкрито пояснив, чому і як я зробив свої художні версії –
це передовсім спосіб популяризувати українську літературу, переносячи духовну
суть віршів до другої мови. Негативні і позитивні види моєї перекладацької
діяльності мають право на життя. Не маю бажання сперечатися і хочу переносити
духовне багатство інших письменників до англійських читачів. Напишіть мені,
якщо цікавитесь такою можливістю.
KOMARNYCKYJ.STEVE@GMAIL.COM
WWW.KALYNALANGUAGEPRESS.COM