Святі онлайнові розваги

205

Як повідомив український портал «RISU», «видавництво
«Свічадо» презентувало український переклад книги «Добротолюбіє» в двох томах.
Повна назва книги «Добротолюбіє, або Слова й глави священного твере­зі­ння,
вибрані з творів святих і богонатхненних отців; в ньому тим, хто чеснотливий за
діянням та уморінням, любомудрієм ум очищається, просвіщається і досконалим
стає». Це антологія святоотцівських текстів, найвідоміша і найвизначніша книга
про внутрішню молитву, перлина східнохристиянської духовності. Сюди увійшли
твори тридцяти шести отців IV–XIV століть.

Преподобний Паїсій Величковський (1722-1794) переклав цей
збірник церковно-слов’янською мовою, який вийшов друком 1793 р. у Санкт-Петербурзі.
Тепер «Добротолюбіє» вийшло українською мовою за текстом перекладу старця
Паїсія.

Хитре формулювання подибуємо на самому сайті львівського
видавництва: «Це перше українське видання за текстом перекладу старця Паїсія,
видання здійснене його рідною мовою».

У популярній онлайновій українській Вікіпедії написано з
цього приводу: «Ще на Афоні старець Паїсій почав збирати старовинні рукописи
слов’янських книг. Але помічав в них неточності і помилки, які справ­ляв і
навчав до цього братію. Крім того він мав чималу бібліотеку книг на грецькій
мові, серед яких була знаменита «Філокалія» — збірник древніх отців Церкви —
під назвою «Добротолюбіє», яку переклав старець на церковно-слов’янську мову.
Можливо саме тому в першій половині XIX століття, разом зі Святим Писанням
Старого та Нового Завіту і Четьями-Мінеями святителя Димитрія Ростовського,
Добротолюбіє стало найулюбленішим духовним читанням серед ченців і мирян».
Тональність російського варіанту в онлайні виразно інша: «Переклади Паїсія з
греки на «слов’ян­ську» довший час були єдиними в Росії й читалися скрізь.
Такі: збірник «Добротолюбіє», твори преподобного Ісаака Сиріна, Теодора
Студита, преподобного Варсонофія, святителя Григорія Палами, преподобного
Максима Сповідника, Івана Золотовустого тощо».

А тепер спробуємо розібратися з усим цим спокійно.
По-перше, навіть за традицією російської церкви далеко не всі з майже сорока
авторів «філокалії» були вітцями церкви, по-друге, в Росії були й інші
переклади й редаґування, що зумовлювалося поступом філологічної науки,
по-третє, чи можна сучасну українську літературну мову вважати рідною мовою
ісихаста Величковського, по-четверте, яка рація в XXI сторіччі перекладати
сучасною українською мовою переклади з текстологічно не визначених грецьких
оригіналів, зроблені майже чверть тисячоліття тому церковним варіантом
«слов’янської» мови? До речі, грецька мова, як і будь-яка інша, мала власні
етапи розвитку й називалася «давньогрецька», «койне», яким здебільшого писали
Новий заповіт, «новогрецька»… Здається, нашим теоретикам перекладу саме час
сказати своє слово про новітню тенденцію церковних перекладів з перекладів і
переказів, виконаних кілька сторіч тому.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!