Професор Михайло Наєнко видалив свій «подобострастний» (без перекладу) пост на Фейсбуці про Євтушенка, хоча моя критика була слабенькою.
Але навіть на ту слабеньку професор розігнався гнівними філіппіками про село, у якому не розуміють його глибоких сентенцій щодо «класика світової літератури» (овва!) Є. Євтушенка. Його професорська мова у відповідь на мої та інших коментаторів зауваження стала жовчною і геть позбавленою академічного лоску. Як і в його учениці – кандидатки філологічних наук.
Професор Наєнко жалівся, що якась газета відмовилася друкувати його панегірик російському поету. А він же так радіє, що Євтушенко переклав «Заповіт» Шевченка. Правда, не пише – чому ж той «класик» у какадушних штанях відмовився перекладати «Розриту могилу» чи «Великий льох»? Чи не тому, що там Тарас шпетив москалів?
А хвалена поема «Братская ГЕС» легко нівелюється 4 рядками поезії Петра Пиниці: «Ах уж эта романтика – Эта Братская ГЭС: Я приехала с бантиком, А уехала – без». Та професор Наєнко всяких там пиниць не читав – він же не в селі, він тільки московських класиків пошановує…
Дисидентство ж Євтушенка дуже оригінальне – глава КГБ Андропов, телефон якого він носив у кишені, називав його «мой юний друг»… Порівняйте з дисидентством Стуса, що загинув у концтаборі, чи Сверстюка, чи інших українських літераторів, що лишилися в сибірській мерзлоті. Їх, на відміну від росіян, за кордон не випускали…
Журналіст і знавець мокшанської російщини Ростислав Мартинюк, почитавши пост професора Наєнка і дискусію з ним, просто констатував – та це паноптикум якийсь московофілів! Та біда в тому, що професор Наєнко – таки український професор, он і розстріляне Відродження досліджував, але гниле московство сидить і в ньому, нагадуючи слова Левка Лук’яненка про українських літераторів, які насіяли стільки дурману, що доведеться поколінням виполювати…
Передруковано
зі сторінки В.Чепурного на Фейсбуці
№13 (201) 30 червня 2017
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал