Репліка до Михайла Наєнка

233

На
матеріал М. Наєнка «І знову не туди б’єш, Іване» (УЛГ від 13 липня цього року),
де він агресивно виправдовується під враженням мого полемізування з ним у
статті «Літературний процес: міф чи реальність?» (УЛГ від 28 червня), можна було
б не відгукуватися з огляду на його наукову злиденність, проте змушений це
зробити з декількох причин.

          1. М. Наєнко пригадав мій торішній відгук на
його черговий опус у стилі радянського літературознавства на сторінках журналу
«Слово і Час». Цей журнал зробив для мене  подвійну підставу: надрукував мій дискусійний
матеріал, свідомо й узгоджено давши можливість члену своєї редколегії не просто
відповісти у контексті дискусії, а нахабно, з відчуттям безкарності, по-хамськи
позбиткуватися наді мною – «якимсь там житомирським викладачем літератури». Я спростував
звинувачення автора, назвавши свою репліку «Самооборона без правил», проте
журнал її «чомусь» не надрукував. Тоді я і надіслав її М. Наєнку. Він тепер
жаліється, що не зміг переслати мені на неї відповідь. Навіщо у літературну
дискусію вплітати було такі подробиці (яке відношення вони мають до
«літературного процесу», про який ішлося?), я не відаю, а М. Наєнку порадив би
навчитися користуватися послугами пошти.

          2. У заголовку матеріалу мого опонента,
який передував моїй статті, було слово «заник», яке він нібито запозичив із
давньої літератури. Виявилося, що в жодному словнику такого слова немає. А
тепер М. Наєнко вже посилається на текст Д. Чижевського, звідки він це слово викрав
без посилання на джерело. Д. Чижевський, відірваний на еміграції від живої
української мови, ще й деяку іншу штучну лексику використовував, але хіба це
означає, що нею треба послуговуватися  сучасному літературознавцеві (навіть без
лапок)?

          3. Не все так просто виходить із словом
«блядословіє», яке М. Наєнко нібито запозичив в українського письменника І.
Вишенського. Він тепер божиться, що таке слово у текстах цього письменника є і
совістить мене, що я як викладач давньої літератури не перебрав по слову ті
тексти. Я свою справу добре знаю. Знаю, де зустрічаються у Вишенського слова із
коренем «блуд», але підказувати М. Наєнку не буду. Хай сам назве конкретний
твір, сторінку видання, контекст вжитого слова. Хоч я переконаний, він цього не
зробить, бо Вишенського навряд чи читав: просто з якихось непевних переказів
запозичив те слово.

          4. Дискусії у нас із М. Наєнком не
вийшло, бо він твердо переконаний, що «літературний процес – це основне поняття
літературознавства», при цьому з великим ентузіазмом посилається на московські
джерела, бо зарубіжних немає і не могло бути. Зрозуміло, що московська наука
продовжує розробляти тему, яку сама і народила у смутні часи соціалістичного
реалізму. Хай М. Наєнко добре там пошукає, то, може, на свою радість знайде
«науку» про керівну роль партії у розвитку літератури. Я не наполягаю на тому,
що мої думки про «літературний процес» є остаточно виваженими і не вразливими з
наукового погляду. Тож про це можна було б подискутувати, але в М. Наєнка інше
завдання: він як столичний професор надумав вказати на маргінальне місце професору
житомирському.

Тепер жалкую, що зачепив купу «знань» М. Наєнка. Очевидно, вести
дискусію на актуальні теми у літературознавстві 
йому заважає власна закомплексованість: коли нема чим крити, як це він і
показав у своєму матеріалі, то починає переходити на приватний простір свого
опонента або вести мову «про Химині кури». І стає схожим на маленького,
обізленого, нервового чоловічка, який розмахує руками, верещить, обзиває,
погрожує, а зробити нічого не може, бо не вміє і не знає як. Тож виходить, що,
крім співчуття, нічого іншого не викликає, зокрема і бажання  на рівних вести  з ним наукову дискусію.

 

21 липня 2013 року                                                             
П. БІЛОУС

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!