Поле зоране – сіймо!

 

Про Романа Іваничука –

свіжозраненими  рефлексіями

 
 
 
Він, тепло посміхаючись, неодноразово казав (неодноразово я чув): «От помру, і випаде з рук моя ручка із золотим пером, і покотиться спершу по аркуші паперу, а далі стільницею… Покотиться….»
Яка справжність! Який професіоналізм, відточений аж до останнього штриха! Це воїн мріє померти неодмінно в бою з мечем у руці, хлібороб – на своїй ниві, багач (теж професія!) – у розкоші, мудрець – у мудрості серед книг та фоліантів…
Покотилася ручка із золотим пером. Перо не конче було золотим (у прямому розумінні), зате думки його – завжди виважені, зі справжніми діамантами мудрості. Золоті думки!..
Ручку із золотим пером, зрештою, міг собі дозволити, бо то чи не єдина коштовна річ у його побуті.  Не вдягався від світових брендів, не мав дорогих кожухів та пальт. Костюми його, здається, ще з минулого століття, куртки як у всіх, придбані десь похапцем на якомусь там базарі… Мав чимало звань аж до Героя України, та жодного разу, за жодних оказій і обставин  не появлявся у люди з отими блискотливими цятками. Не знаю, у чому річ? Не запитував, проте вважаю це проявом справжньої мудрості.

Роман Іваничук з Василем Габором
Роман Іваничук з Василем Габором

Ручка зі золотим пером стала птахою, аби полетіти і сповістити світ, що він (світ) осиротів. Дуже осиротів! Страшенно… Сталось то суботнього ранку  об одинадцятій годині 17 вересня 2016 року. Він часто повторював : «Не сподівався, що так довго житиму…» Довго?! Багато?! Від 27 травня 1929 року! Господи, ще за часів Польщі Пілсудського! Скільки то намоталось – намережилось?! І влад, і устроїв, і років!..   Але що тих неповних дев’яносто?! Письменнику-пророкові треба бодай тисячу! Як у старозавітні часи, як Адам і Ной! Як Захарія і Яків…. Письменникові конче потрібен запас часу, аби змогти, зуміти і встигнути усе проаналізувати, усе зважити і дати світові рецепти як діяти. Інша річ – чи почують Письменника, чи зважать на  його пророчі поради?!
У хвилини відчаю та розпачу він казав: «Усе буде добре – ось побачите… Україна буде могутньою і сильною… Я у це свято вірю. Можливо (тут він робив паузу)… можливо я не доживу до того дня…»
У травні – його уродини! У травні 2016-го він мав операцію на серці. «Не докучайте йому!» – радила Ніна Бічуя . Я слухався… А чи мав вибір? Від травня ми його не бачили… Очікували… Сподівались… Визирали… Спілка осиротіла… Крісло у першому ряді, де він полюбляв сидіти, жалісливо скрипнуло…
Він не давав порад і не вчив жити. Загалом, оратор з нього був не першої величини. Гучно гуде тільки діжка порожня. Зате як писав! Якось після «Благослови душе моя Господа» (1993 рік) заявив : «Досить… Доволі з мене…» І почав лічити. Скільки то в нього романів? П’ят­надцять… А  давніше, ще коли тільки розпочинав, ставив собі за мету написати десять… Виходить, план перевиконано?! Ага, зупиниш вершника зі золотою ручкою! І назбиралось романів понад двадцять! А ще – п’ять книг новел та безліч статей, рецензій, відгуків…. Хто їх порахує?!
Дослідники виділяють його «Орду». Ото, кажуть – найкраще! Мені  ж гріє душу його «Манускрипт з вулиці Руської». Книга ця дещо випадає з довгої верениці його романів. Тут усе наче поставлено сторчма. Багато містифікації і фактологічної вольності,  що загалом не притаманне його строгому, виваженому і вивіреному перу. Але що вдієш, коли його величність випадок! Вже готувався черговий опус, вже було зроблено потрібні і необхідні виписки з різних історичних джерел та мудрих літописів. Уже аркуші паперу, списані чорнильною ручкою (тією-тією…) відлежувались на журнальному столику, очікуючи, коли письменник нарешті візьме їх до рук, аби вони заговорили на сторінках книги… Аж тут у письменника – день народження (ніщо земне письменнику не є чужим), і хтось поставив  поруч з виписками чималу вазу з квітами. А у вазі – вода! І попри ту вазу проходила Ніна Бічуя, і геть випадково  зачепилась за квіти – ЖІНКА!– і пролилась вода на аркуші, писані чорнилом. Що тут було! Геть усе злиплось, перемішалось, чорнильні букви полізли одне на одного.  Текст годі розібрати…
Ірина Калинець, Роман Іваничук, Іван Драч – народні депутати  Верховної Ради першого демократичного скликання
Ірина Калинець, Роман Іваничук, Іван Драч – народні депутати
Верховної Ради першого демократичного скликання

Банував письменник і злився. Як довго –  не відомо. Та враз – осінення! Ось воно – підказка до абсолютного нового сюжету.  Манускрипт, випадково знайдений у далекому закапелку старої львівської кам’яниці! Діялось то вже неблизького 1979-го року – час виходу роману «Манускрипт з вулиці Руської». Згодом, захищаючи Романа Іваничука від чергових нападів режиму та звинувачень у націоналізмі, Роман Лубківський з притаманною тільки йому спритністю вивірки скаже «першому» : «Який націоналізм?! Дивіться, він навіть у назву свого роману увів слово «руський»!» . Кажуть, це вплинуло… Роман Лубківський пішов у засвіти минулого року. Львівські письменники перешіптуються : «Роман покликав Романа…»
Як насправді – хто знає? Тільки незаперечно: відтепер Роман Іваничук став ще мудрішим, бо знає те, чого нам, смертним і сущим поки-що на цій землі,  знати не дано. Тепер він знає, що таке Бог! Напишіть про це, Маестро! Га?! Сповістіть, передайте рукопис… Ото би було! На увесь світ і засвіти… Знаю, печать таїни важка і непідвладна нам, слабким та незрячим. Ось прийде час, куплять нам квиток в один  бік – надивимось… А чи зустрінемось там? Чи відведено для письменників окремі сади? Чи бачиться-здибається  там Тарас Григорович з Григорієм Савичем, Олесем Терентійовичем та Ларисою Петрівною…Ото компанія! П’єте, певно, райський нектар і журитесь нами, немічними  і вбогими…
Останніми роками Ваша ручка, Маестро, немов півник-флюгер на шпилі львівської Ратуші, спрямовувала увагу на першовитоки. Так з’явились книги «Понад Прутом моя Коломия», «Хресна проща», «Люлька з червоного дерева», «Торговиця», «У корчмі лисого Мацька», «Мандрівки до Аберфацлю»…  Ви у такий спосіб наче сплатили борги перед краєм, який Вас народив і представив світові. Отже, земна місія виконана. Час в дорогу… Ми стоїмо у скорботі і завидки дивимось  Вам услід…
 

Ігор Гургула,

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

на світанку у неділю 18 вересня 2016 року

№19 (181) 30 вересня 2016