Навздогін філіппік пана Штоня

Хоча
кожний з нас, особливо після відвідин провідних книгозбірень країни, і сам
бачить розміри гуманітарної катастрофи в Україні та відсутність культурного
розвитку як процесу.

Хіба що не називав би я Костянтина Родика з його «Книжкою року» шоуменом.
Такого ж порядку як явище і львівський форум видавців, створений панею Коваль.
У роботі обох можна знайти силу-силенну вад, але ці люди на свій манір
намагаються хоч якось впорядкувати літературний ландшафт в Україні. Віктор
Ющенко, як відомо, провалив усі значущі книжкові проекти в державі, які
оголошувалися «під патронатом Президента». Особливих збитків іміджу України
завдали провали низки міжнародних і експортних проектів. Натомість Костянтин
Родик за підтримки пана Толстоухова робив усе можливе, аби у нас не загинула,
зокрема, літературна критика. Звичайно, були спроби, і в тій же «Книжці року»,
скерувати процес в потрібне «корито», але ті, хто це бачить і розуміє, мав би
підвестися з канапи й створити щось власне, хоча б у доки не перекритому
Інтернет-просторі, де вже також по всіх точках розставлені свої люди, які й
лінію витримають, і, зробивши очі по яблуку, засвідчать відсутність цензури і
цілеспрямованого нищення українського письменства.

Костянтин Родик послідовно відбиває центро-ліві погляди, котрі все-таки
позитивно відрізняються від реваншистської та ревізіоністської політики
коаліції криміналізованого капіталу та більшовиків, тобто угруповання соціально
близьких діячів. І він у рамцях таких естетичних уподобань докладає чималих
зусиль, аби намалювати хоч якусь загальну картину поточних подій, доки за них
не взялися наші непотопельні посткомуністичні літературознавці. Схожих поглядів
сьогодні дотримується ціла низка літераторів. Ну от, наприклад, Сергій Ткаченко
з його малопримітною «Ятранню», Дмитро Стус, а наразі ще й Галина Тарасюк, яка
в останній статті про Бориса Олійника посилається на думки таких моральних
авторитетів, як Олександр Мороз і Людмила Скирда. Гадаю, за будь-якого
протистояння чужі погляди варто поважати.

До речі, пан Штонь, маючи досвід щільної роботи з цими посткомуністами ще в
інституті літературознавства, міг би нині виявити притаманну собі завзятість не
лише на критичній, а й на організаційній ниві. Я маю на оці якийсь круглий стіл
чи незалежний центр оцінки літературного розвою, що не перетворюватиметься на
продажні структури «при» правлячих спільнотах чи інших грошодавцях, а тільки
служитиме на громадських засадах, як згадані Штонем експерти у Родика,
дотриманню хоч якихось естетичних стандартів.