За результатами діяльності сьогорічного
форуму видавців у Львові ЗМІ багаторазово оголосили перелік найкращих книжок
року, що серед них згадується “Добрилово євангеліє”. У зв’язку з цим
у мене вже не вперше виникає низка запитань:
1. Як саме визначається “найкраща
книжка”? Як поліграфічний шедевр? То так і треба писати: видання з
найкращим поліграфічним виконанням. А якщо враховується те, що міститься поміж
палітурками, то незрозуміло, чи шановне журі знає, що таке наукове видання.
2. У нас в Україні заходилися видавати
різні переклади Біблії, зокрема Нового заповіту, Євангелій. Але в жодному
виданні нема академічного апарату з урахуванням нинішніх знань про біблійну й
довколабіблійну проблематику, нема путящої симфонії, покажчиків тощо.
3. Видавці цих творів, особливо різних
типів євангелій, не здають собі труду вказати на те, з яких саме оригіналів і
на яких засадах робився той чи інший переклад. Це дуже важливо для з’ясування
шляхів, ареалів і способів поширення різних відламів християнства в Україні.
Мені в цій справі вже випадало писати про це в УЛГ з приводу видання
Пересопницького євангелія, Євангелія Морачевського, а тепер ще й Добрилово
євангеліє.
Журі мало б, принаймні, взяти до уваги, що
Добрилово євангеліє (відоме, зокрема, за ім’ям писаря) – це різновид давньої
богослужбової книги, котра в православ’ї вже не використовується й колись
називалася апракосом, тобто перемішаним цитатником з євангелій для потреб
річного недільного читання в церкві. А видавці мали б позначити: Добрилово
євангеліє. Апракос.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Хотілося б, аби наші шановні катедри
перекладознавства нарешті заходилися вивчати потік видання українською (або
церковним суржиком) культової літератури, що її частина належить до вершин
світового письменства й може тому вивчатися за законами теорії художнього
перекладу, й дала свою оцінку рівню та якості того напряму.
А журі форуму надалі повинно чітко
зазначати, що академічна й літературно-художня якість самої книжки їх не
хвилює, бо йдеться виключно про свято вітчизняних поліграфістів. До речі, і
Штонь, і Наєнко почали вже дедалі частіше говорити про спірність багатьох зовні
ошатних публікацій, якщо не про примітивний епатаж і затяту графоманію. Тобто у
низці випадків премія має віддаватися саме поліграфістам.
Лесь Герасимчук