Кілька незайвих уточнень

194

Невідповідність заголовку статті В. Абліцова, опублікованої
у часописі 23 серпня 2013 р. (№ 17), її змісту виключає можливість предметної
дискусії з приводу перших двох томів шеститомної Шевченківської енциклопедії.
Шкода, але дописувачеві не вдалося помітити те, що виявилося в центрі уваги
авторів видання, обсяг двох томів якого складає півтори тисячі сторінок, тобто
загалом 205 обліково-видавничих аркушів, 2223 статті, для оформлення
використано 1632 ілюстрації, в тому числі 120 кольорових на крейдяному папері.
Однак жодній помилці, зрозуміло, не може бути виправдання. У підготовленому до
друку третьому томі наведено перелік уточнень та помічених помилок.

Аби відгук В. Абліцова, написаний із найкращими намірами, не
вводив читачів газети в оману, мушу вказати на кілька моментів. Насправді
двотомний  Шевченківський словник вперше
побачив світ 1976 р. (перший том) та 1977 р. (другий том), тоді як 1978 р.
з’явилося друге, стереотипне видання, що, втім, має кілька суттєвих
відмінностей, відомих фахівцям.

Дозволю собі цитату з допису В. Абліцова: «У статті «Галерея
картин Шевченка в Харкові» (т.2, стор.41-42), зокрема, М. Бурачек взагалі не
згадується жодним словом (зате анонсується поява у майбутніх томах статті про
директора галереї А.Костенка – у 30-ті роки початкуючого шевченкознавця,
тодішню діяльність якого сучасники оцінюють як скромну, не фахову (Є. Кирилюк,
Ю. Бойко-Блохин). Це пізніше, зазнавши переслідувань сталіністів і пройшовши
суворі життєві випробовування, А. Костенко став відомим дослідником життя і
творчості Лесі Українки і увійшов до історії вітчизняного літературознавства.
Відсутня тут й будь-яка інформація про одного з активних Бурачекових помічників
– Я. Я. Галайчука (1897-1984), про якого схвально відгукуються у своїх спогадах
вище названі авторитетні шевченкознавці». У нашій енциклопедії (як, скажімо, і
в незакінченій Українській літературній енциклопедії) при першій згадці у
будь-якій статті прізвища особи, про яку у виданні є довідка, застосовується
курсив, щоб читач знав про наявність ширшої інформації у цьому ж виданні. Годі
заперечити факт, що А. Костенко був першим директором галереї. Чи етично коштом
применшення його досягнень підносити М. Бурачека? Яке значення має
недосвідченість А. Костенка в 1930-х роках, якщо згодом він став не лише знаним
дослідником спадщини Лесі Українки, а й шевченкознавцем-фахівцем, автором низки
видань? Наведу фрагмент власної довідки: «За ред. К. та з його передм. вийшов
друком Щоденник Шевченка (Шевченко Т. Г. Журнал. (Щоденник). К.; Х., 1936).
Підготував до друку кн. «Живой Шевченко» (1932—37), яку через арешт автора не
було опубл. (рукопис втрачено під час війни). 1958 захистив канд. дисертацію на
тему «Мемуарна література як джерело вивчення життя і творчості Т. Г.
Шевченка». У монографії «Шевченко в мемуарах» (1965) проаналізував зміст
мемуарних джерел, визначив ступінь їхньої достовірності й значення для наук.
біографії Шевченка. Написав спільно з Е. Умірбаєвим кн. «Оживуть степи… Тарас
Шевченко за Каспієм» (1977), що згодом увійшла до складу дослідження «За
морями, за горами: Тарас Шевченко на Аральському морі. Тарас Шевченко за
Каспієм» (1984). К. повторив маршрути Аральської описової експедиції 1848—49 та
геологічної Каратауської експедиції 1851. Дослідникові вдалося у складних
природних умовах виявити на місцевості краєвиди, що їх змалював Шевченко,
атрибутувати низку його творів, що мали доти приблизні назви, уточнити, а
подеколи й уперше встановити датування їх, усунути помилкові твердження мистецтвознавців.
Важливим наук. відкриттям було віднайдення й опис давніх пам’яток, відтворених
у Шевченкових пейзажах, тощо. К. упорядкував і супровів вст. статтею зб.
«Спогади про Шевченка» (1958) — першу спробу вид. розрізнених мемуарних
матеріалів, що стосувалися Шевченка. Однак до цього зб. не потрапив ряд
важливих свідчень, зокр. Н. Кибальчич, П. Мартоса, П. Селецького та ін. (див.
колективний лист: Повторно видати «Спогади про Шевченка» // Радянська культура.
1959. 19 листоп.), деякі спогади вимушено подано зі значними купюрами. К. часто
виступав із глибокими, часом крит. рецензіями на нові шевченкознавчі праці,
зокр. кн. О. Дорошкевича «Етюди з шевченкознавства» (1931), Є. Кирилюка «Т. Г.
Шевченко. Життя і творчість» (1959), Л. Хінкулова «Тарас Шевченко. Біографія»
(1960), колективну працю «Тарас Григорович Шевченко. Біографія» (1960), Є.
Шабліовського «Народ і слово Шевченка» (1961), У. Бекбаулова «Тарас на Аралі»
(1975), П. Жура «Літо перше» (1979), Ю. Івакіна «Нотатки шевченкознавця» (1986)
та ін.» (Шевченківська енциклопедія: В 6 т. – К., 2013. – Т. 3. – С. 527-528).

Ще одна цитата з В. Абліцова: «…дослідження, присвячене
серії Т. Шевченка «Блудний син» <…>. До речі, стаття про останню працю
чомусь відсутня в ШЕ». Вона не «чомусь відсутня», а буде у п’ятому томі, бо
відповідна серія малюнків Шевченка має назву «Притча про блудного сина». Під
такою ж назвою серія фігурує і в Шевченківському словнику (Т. 2. – С. 142-143,
стаття Платона Білецького).

В. Абліцов зауважує: «Приклад з М. Бурачеком насторожує, що,
за інерцією, замовчування вкладу у шевченкознавство його зачинателів в Україні
триває». «Замовчувати М. Бурачека сьогодні у значній мірі означає позбавлятись
багатьох сторінок історії вітчизняної культури». Не треба насторожуватися, слід
підставляти плече. Крім гасла про М. Бурачека, колективу енциклопедії довелося
підготувати шість із половиню тисяч статей різного обсягу і складності. У моєму
архіві зберігається кілька письмових (усні вже й не фіксував) відмов
підготувати статті до ШЕ визнаних знавців тієї чи тієї персоналії, проблеми.
Були й обіцянки, але після кількарічних (!) нагадувань багато хто так нічого й
не написав. Як і не все запропоноване надавалося до друку. Важко в інформаційну
епоху когось чи щось замовчати. У бібліографії до довідки про шевченкознавчу
діяльність і доробок М. Бурачека наведено літературу: «Дерегус М. Г. Співець
української природи М. Г. Бурачек // Образотворче мистецтво. 1940. № 6; Касіян
В. І. Знавець образотворчої спадщини Шевченка // Образотворче мистецтво. 1941.
№ 3; Дюженко Ю. Микола Бурачек. К., 1967; Абліцов В. Микола Бурачек і
Українська Академія мистецтва // Українська академія мистецтва: Дослідж. та
наук.-методологічні праці. К., 2000; Абліцов В. Ностальгія. К., 2001; Петрашик
В. Роль дослідницьких праць Миколи Бурачека у вивченні історії української
художньої культури першої половини ХХ ст. // Мистецтвознавство України. К.,
2009. Вип. 10». В. Абліцов небезпідставно стверджує: «Шеститомне видання ШЕ
виходить у добу української незалежності, отже[,] повинне відповідати на високі
виклики часу». Але складно поділяти з автором цей оптимістичний пафос. У добу
української незалежності маємо катастрофічну нестачу фахівців із багатьох
напрямів шевченкознавства. Насамкінець додам: у тоталітарну епоху
Шевченківський словник вийшов двома виданнями сукупним накладом 100 тисяч
примірників. Шевченківська енциклопедія за програмою «Українська книга» – 2
тисячі. Ані придбати, ані дістати її неможливо. Примірник отримали тільки
чільні (не всі) автори видання та ще мережа бібліотек.

Вимоги до енциклопедичного видання повинні бути особливо
високі. Без вагань слід вказувати на всі помилки, щоб зробити його кращим.

м. Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!