Істина вимагає…

107

Двоє
покійників, яких я знав особисто, з того світу попросили мене внести уточнення
до статті високоповажної Людмили Тарнашинської про художницю-дисидентку Аллу
Горську (УЛГ, №19, 26 вересня 2014 року).

Один
з них Борис Іванович Плаксій, з яким я мешкав в одній кімнаті в описувані часи,
про якого пані Тарнашинська  мусила
згадати, як працюючого разом з подружнім дуетом (Віктор Зарецький і Алла
Горська), бо наводила цитату Алли Горської з листування до художника Любослава
Гуцалюка. Мені довелося на власні очі спостерігати створення «монументального
Богонатхненного  колажа „Земля-мати”, в
який вкладено таке ж потужне почуття любові й пошани до української землі»
(Л.Тарнашинська) у майстерні на вул.Філатова. 
Появу колажа високочтима Людмила Тарнашинська  одноосібно приписує Аллі Горській.

Насправді
колаж створював Борис Плаксій лише у творчій присутності друзів й колег
В.Зарецького і А.Горської, у власній техніці з кори і коріння дерев, яку приніс
до цієї художньої майстерні. Алла Горська була лише помічницею, засвоюючи нову
техніку. З появою у родинному тандемі живописців молодого монументаліста Бориса
Плаксія й стала можливою докорінна зміна академічної творчої манери дуету
живописців.

Монументальне
модернове оформлення ресторанів «Наталка» («Полтава») і «Вітряк», що мало
принести славу усім трьом митцям, натомість частіше згадують лише В.Зарецького
і А.Горську – з’явилося саме під час співпраці з Борисом Плаксієм,  який лише незадовго перед своєю смертю
нещодавно став лауреатом Шевченківської премії.

Мені
можна було б зупинитися, та істина вимагає додати до нарису високочтимої
дописувачки ще одну, здавалось би, дрібницю. У статті згадується молодий поет,
долею якого опікувалася Алла Горська. Слід зауважити, що в помешканні Віктора
Зарецького і Алли Горської на вул.Репіна водночас проживали, точніше, знаходили
нічліг два поета – Василь Симоненко і Микола Холодний. Творчість якого з цих
двох молодих поетів мала вплив на іншого, що простежується у його наступній
творчості – це тема окремого дослідження. Та, заради об’єктивності, не слід
було ігнорувати авторці статті не лише ім’я художника Бориса Плаксія, а й ім’я
поета Миколи Холодного, якого також шанувала й підтримувала Алла Горська.
Особистістне, можливо, досить негативне ставлення до поета-шістдесятника Миколи
Холодного, чи не єдиного у ті і пізніші часи поета-сатирика політичної
спрямованості, не повинно мати вплив на об’єктивне перо дослідника.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!