І хто ж то слово викидає з пісні?

326

 
 
Віктор ГРИЦЕНКО
 
В американського письменника О.Генрі є оповідання «Піаніно», в якому роль піаніста виконує механічний пристрій, а тому в музиці не відчувається душевності, хоча автор, звичайно, розкриває зовсім іншу проблему. Це оповідання завжди приходить мені на думку, коли я слухаю виконання давно відомих пісень сучасними піснярами, які не дуже задумуються, що вони співають. Часом складається враження, що співак просто забув слова, а іноді і назву пісні. Але при цьому спокійно нівечить логічність тексту, дбаючи лише про мелодію.
За прикладом далеко ходити не треба. Після перегляду кінофільму «В бой идут одни старики» пісня, в основі якої вірш Михайла Старицького «Виклик», стала «суперстаринной песней» «Ніч яка місячна…» (для декого – «Ніч така місячна»). У цій пісні ріже вухо вже перший рядок: «Ніч яка місячна, зоряна ясная…» Відсутність після слова «зоряна» паузи ( на письмі – коми)  пояснити своїм учням я не зміг. А тим паче – звідки взялося слово «ясная», яке в цьому тексті комп’ютер підкреслює червоною лінією, вважаючи його чужим для української мови. Справді, в поета слово «зоряна» римувалося зі словом «зморена»: «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна…»
Хотів би помилитись, але звертання до Всевишнього налякало раніше всіх редакторів, які готували до випуску платівку Анатолія Солов’яненка. Такий був час. Совдепія. Але що заважає поновити рядок сучасним виконавцям, в числі яких Микола Гнатюк, Олександр Пономарьов, Євген Дятлов, кіноартист Олександр Горбунов та іже з ними? Як почули, так і виконують? Але так діють і папуги?..Часом думаю, що співаки, може, і не винні. А хто? Упорядники!.. Візьмемо для прикладу збірку «Пісні маминого серця» (упорядник Р.П.Радишевський, К., Видавничий центр «Просвіта», 2006). Крім знівеченого першого рядка, читаємо:
 
Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу…
 
В автора трішки інакше:
 
Ти не лякайся, що свої ніженьки
Вмочиш у срібну росу…
 
Знову комп’ютер підкреслює слово «босії». Та більш дивує те, що для упорядника роса буває тільки холодною. Ліричний герой заспокоює кохану, що притулить до свого серця, «а воно гріє, як жар…» Упорядника слово «гріє» не задовольняє – народжується покруч пАлке». Зміна наголосу не ріже вуха ні редактору, ні співакам. Та це і не дивно. Сказала леді Ю «випАдок»  – і всі народні(!) депутати і навіть міністр культури  говорять це слово тільки з таким акцентом. Декому зі співаків «ніженьки босії» таки не до вподоби. І вони  вносять правку – «ніженьки білії» (Євген Дятлов). Знущання над текстом на цьому не припиняються. Упорядник Андрій  Михалко («Пісенний вінок: українські народні пісні», К., «Криниця», 2007) вносить свою лепту: «Нас не сполоха їх сміх…» ( в автора – «не сполохає сміх»).
Якщо вірш «Виклик» і зазнав варварського втручання, але все-таки дехто пам’ятає, що тільки мелодія народна. А от «Пісня про рушник»  втратила і автора, і композитора. Вибачте, але я не вірю, що Андрій Малишко чи Платон Майборода  мовчали, коли якийсь невіглас приписував цю пісню якомусь народному самородку, який, якщо не дочує, то вигадає. Скажімо, «через ту бандуру бандуристом став» ( треба «через ту дівчину…»). Подібну відсутність логіки знайдемо і в народній пісні «Ой, у вишневому саду…». Якщо вірити сучасним виконавцям, то дівчину додому не відпускав соловейко, а не коханий, хоча саме до парубка вона звертається з мольбою: «Проснеться матінка моя. Буде питать, де була я…» Відповідь хлопця вражає недолугістю:
 
А ти їй дай такий одвіт:
«Яка чудова майська ніч…»
 
Нікогоне дивує римування «одвіт – ніч». Очевидно, знову втрутився цензор, бо, на моє переконання, в безіменного автора було: «Який чудовий Божий світ…» А далі – знову варіанти  і знову без логіки:
 
Доню моя, у чому річ,
Де ти блукала цілу ніч?
 
Доню моя, не в тому річ,
Що ти блукала цілу ніч…
 
На мій погляд, другий варіант – близький до авторського, бо матір тривожить не блукання ночами доньки, а розплетена коса – символ дівочої цноти (косу нареченій розплітали в шлюбну ніч!). Бажання внести «свої п’ять копійок» у створений шедевр призводить іноді до святотатства:
 
Мамо моя, ти вже стара,
Тобі вмирати вже пора…
 
Таке сказати неньці може сучасна путана, а не дівчина з тих далеких часів, коли в садках ще співали солов’ї, а не транзистори чи гучномовці…

м. Кривий Ріг

№23 (185) 25 листопада 2016

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!