Хто з лавреатів «найлавреатніший»?

140

Ми всі добре знаємо, що серед мільйонів людей є лише сотні
героїчних, талановитих, заслужених… Але вже звикли до того, що у державі, в
якій нам довелося жити і яку ми, власне, побудували (чи дозволили побудувати),
є «найгероїчніші», «найталановитіші», «найзаслуженіші».

Це навіть тоді, коли йдеться про письменників-лавреатів
Шевченківської премії.

Свого часу, в інтернеті, з’явилася сторінка Шевченківського
комітету, де був опублікований список людей, книжки яких мають бути видані цим
Комітетом (серія заснована 2001 року і фінансована державою). До речі, після
звернення до чільників цього комітету, дана сторінка зникла, обіцяючи колись
«відновитися», хоча немає вже досить тривалий час.

Поява комітету і цього списку стало тоді «променем надії»,
що за фінансової скрути, яка чомусь зачіпає більшість населення, але далеко не
всіх, лауреати ­Державної (пізніше На­­­­­­ціо­нальної) премії імені Т.Г.Шев­ченка
(чи їхні нащадки) зможуть таки реально побачити перевиданими лавреатські твори.

Доказовіше перейти до конкретних прикладів.

У січні 2003 року до мене, як «спадкоємця» письменника
Рогового Феодосія Кириловича, лавреата Дер­жавної премії імені Т.Г.Шев­­­­­­­ченка
(посвідчення і нагрудний знак № 367), звернулося керівництво київського
видавництва «Криниця» від імені «Бібліотеки Шевченківського комітету» із
пропозицією підписати видавничі угоди на видання збірника прозових творів
«Феодосій Роговий. Свято останнього млива. Вибрані твори».

Необхідні документи були підготовлені цього ж року і
передані у видавництво для подальшої роботи та видання книжки.

Видавництво повідомило, що виконало свою роботу і залишилася
така «дрібниця», як видання, власне, самої книжки.

 Далі розпочинається
(і триває ось уже восьмий рік!) досить цікава якась паперова гра, правила якої
не зовсім зрозумілі для мене – пересічного сільського учителя-пенсіонера, хоча
сам з 1999 року спромігся вже видати дванадцять книжок.

Звертаюсь до згаданого списку «лавреатів Національної премії
України імені Тараса Шевченка, твори яких включені до книжкової серії
«Бібліотека Шевченківського комітету». Художня література і публіцистика,
літературознавство та мистецтвознавство», і виникає низка запитань, на які,
незважаючи на численні переміщення серед державних чільників різних рангів, не
знаходяться логічні пояснення.

Маючи колишній список із 83 осіб (32 відмічені як такі, що
видані), бачимо, що самі твори з’являються дещо хаотично і незрозуміло (подаю,
маючи обмежені відомості з інтернету, «Кур’єра Кривбасу» і тому подібних): у
списку Роговий Ф.К. поміщений під номером 42. Після нього вже вийшли книгами:
Калинець І.М (43), Мовчан П.М.(45), Руденко М.Д.(50), Талалай Л.М.(52),
Світличний І.О.(56), Світлична Н.О.(57), Лупій О.В.(64), Захарченко В.Ц (65),
Симоненко В.А.(66), Федорів Р.М.(67), Кочур Г.Щ (68), Базилевський В.О.(70),
Андріяшик Р.В.(78), Наливайко Д.С.(80), Нечерда Б.А.(82). Можливо, ще хтось.

Не маючи жодних особистих претензій ні до кого зі згаданих
людей та розуміючи всі негаразди теперішнього (як і минулого) моментів, все ж
дуже хотілося б дізнатися, яким чином у сьогоднішній Україні і хто саме
персонально вирішує і визначає своїм «проникливим» поглядом «найгероїчніших»,
«найталановитіших», «най-най-най»?..

Сподіваюся, що це питання цікавить дуже багатьох наших
«суверенів» із теперішнього «електорату».

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!