Голки уві сні віщують взаємо-проникність культур

 
 
Місія літератора-перекладача – надзвичайно висока і шляхетна. Адже мета її – робити доступними для читача надбання світового красного письменства, знайомити його з доробком класиків та сучасників. Микола Мартинюк та Віктор Мельник – саме з цієї когорти. Свідченням успіху цього творчого тандему (як і взаємопроникності культур), поза всяким сумнівом, можна (і треба) вважати книгу сучасної болгарської поетеси Анжели Димчевої «Игли в съня/Голки уві сні», що побачила світ цьогоріч у поліграфічно-видавничому домі «Твердиня».
Як читач уже, мабуть, здогадався, видання побудоване за принципом білінгви – оригінал і переклад подаються паралельно, отже, є для українців, котрі володіють болгарською мовою (чи болгар – знавців української), є чудова нагода порівняти автентичний текст із інтерпретованим, а для тих, хто не володіє цими мовами – почати її вивчати в обох країнах, адже скільки мов людина знає, стільки разів вона – людина…
Жанр книги на перший погляд визначити важко: як би її хто не назвав – чи збіркою поезій у прозі, чи циклом філософських медитацій, а чи, можливо, ліричним щоденником – кожен певною мірою матиме рацію і водночас таке визначення буде не до кінця повним. Тому підзаголовок «ліричні фрагменти» виглядає чи не найдоречнішим, оскільки включає в себе і перше, і друге, і третє. Й таки, мабуть, варто погодитися з автором передмови до книги – болгарським поетом-шістдесятником Любомиром Левчевим, який побачив у мініатюрах Анжели Димчевої «симбіоз, грань між класичними жанрами». Для читача ж це можливість поринути у неповторний світ життя, яким його бачить поетеса, де душа вимірюється у сльозах, дух – «сходинками уяви», де порожня кімната, де колись кохалися ліричні герої, страшніша за «цунамі в океані людей», а літо є лише «чуттєвим відображенням зими»…
 

Ігор ОЛЬШЕВСЬКИЙ

№5 (193) 10 березня 2017

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал