Гібридна війна породила нову грань мовної проблеми в Україні

 
 
Одна з дієвих зачіпок для загарбницької агресії московського нацизму щодо сусідніх країн є «визволення москвомовного населення». Чомусь у Москві абсолютна більшість чинників «демонструють нерозуміння» того, що нації-жертви агресії мають абсолютно повне розуміння загарбницького методу Москви: спочатку напхати на чужу землю заражених зверхністю-шовінізмом-месіанством (інтегрально – це нацизм) імперської потолочі, а в слушний час загарбати чуже з її (потолочі) допомогою-бунтом з середини нації жертви.
Але…
Підлість імперсько-московської політики стає зрозумілою навіть для значної части-ни засланого для майбутнього загарбання чужої країни імперського контингенту, особливо якщо та країна своїм буттям, людяністю, вищими моральними цінностями утвердила в свідомості зайд свою перевагу і кращу перспективу в цивілізованому міжнародному правому полі…
Саме таким чином в Україні виникло нове соціальне явище – навіть москвомовні олюднені московити і їхні нащадки з усієї території нашої держави повернули зброю проти імперської метрополії при її нинішній агресії та гібридній війні в донецькому та кримському регіонах України. Це прогрес міжнародного значення. Але одночасно виникає нова грань мовної проблеми. Ніби не на часі саме тепер активізація процесу переведення на послугування державною мовою всіх громадян України, особливо щодо тих москвомовних, які проливають кров, захищаючи територіальну цілісність України (хоча краще вивчити і послуговуватися державною мовою, ніж гинути в боях з агресором). Та оте «ніби не на часі» є обманним. Зрозуміло, що Москві не потрібні москвомовні, – їй потрібні загарбання і що зовсім не означає уникнути агресії з її боку, позбавивши Московію зачіпки щодо «визволення москвомовних», хоча все-таки однією зачіпкою буде менше.
Деякі владні державні чинники України роблять вигляд, що цього не розуміють (чи може й справді не сповна розуму!) і покрикують: єдина країна… єдіная страна…, замість того, щоб вивчити байку Л. Глібова – «Вовк і ягня» та втлумачити через всеукраїнський всеобуч кожному і всім від малого до старого, що в тій байці показана історична правда щодо стосунків між Московією (вовк) і Україною (ягня). Це мають засвоїти всі бандитські і не бандитські, корумповані і не корумповані державні і не державні структури і весь многостраждальний народ.
Необхідно провести всеукраїнський всеобуч з прийняттям заліку на предмет засво-єння наступного: що державна мова – це для єдності громадянського суспільства те, що цементний розчин для скріплення цегли при зведенні будинку; що в мовній проблемі в Україні йдеться не про мову як таку, а про усвідомлення усіма неукраїномовними громадянами того, що йдеться про виправлення кривди, нанесеної багатовіковим убивством української мови і культури окупантами України та про необхідність особистого покаяння за тривале нерозуміння цього і готовність тепер у вільній Україні змити свою вину. Інак-ше неукраїномовний  сприймається тривало гнобленою нацією як окупант, як шовініст, як нацист, який своєю поведінкою говорить – терпіть мою звичку, бо я іншої породи і не піддаюся так, як ви – хохли, я особливий! Такий «особливий», поселившись в Італії,  швидко вживається в її державну мову, бо визнає Італію державою, а Україну, бачиш, такою не визнає, чим заманює однорідного окупанта до агресії і йому («особливому») легше сприйняти окупанта, він об’єктивно до того готовий; що кожний помоскалений українець за походженням зобов’язаний негайно повернутися до української мови, аби не ганьбити націю своєю зрадливістю та не сприяти ворогові в убивстві вірних синів України, а навпаки – створювати суцільне україномовне середовище для енергійнішого входження в нього тих, хто освоює мову.
Хто не згодний зі сказаним вище, у того немає совісті, він (вона) неповноцінна людина, а в конкретних умовах гібридної війни, яку вкотре розв’язав історичний ворог України, він (вона) діє як ворог України.
 

Софія

В №5 (193) 10 березня 2017