Фальшстарт

237

Ця
невеличка поетична збірочка, що з’явилася в одному з найбільш реномованих
видавництв, свідчить про згубність для літератури неохайних, нашвидкуруч
зляпаних видань. У вихідних даних редактора не зазначено, і, схоже, його
справді не було. Бо якби був, то конче помітив би такі безглузді рядки:

все життя

як засушена ружа

як скошена трава

що завжди виростає (с.5)

Або

зроблю свічку зі снігу

і піду в поле,

де все травою заросло (с.6)

Або

звиваючись гадюкою правічною,

ходитиме Арідник по землі (с.9)

Або (про
коней)

у пелюстці снігу розгребли

призабуту осінь (с.10)

Або

так повінь підмиває береги,

як підмиваєм береги ворожі (с.29)

І ці, і
жменю інших недоглядів видавництво мало б помічати ще на стадії редаґування.
Натомість вірш про скошену траву, яка проростає, виноситься задля реклами
(антиреклами?) на палітурку.

Не пасе
задніх і критик Євген Баран в заключному слові «Сповідь мудрої Душі» (с.40).
Він, зокрема, пропонує наступні парадоксальні міркування: «Про вірші Людмили
Малкович варто говорити у контексті розмови про її родину. Лише тоді стає
зрозумілий загальний, десь біблійний настрій цих віршів, лагідність тонів і
напівтонів». Мені натомість завжди здавалося, що про поезію ведуть мову лише в
контексті якоїсь естетики… І нема, й не може бути такого поняття, як біблійний
настрій, бо Біблія – це ціла бібліотека старожитньої літератури, а бібліотека
не може мати настрою. Тим більше, що у різних конфесій склад і трактування книг
у цій бібліотеці різний. Та й потім, хіба про тони й напівтони йдеться, наприклад,
в Апокаліпсисі?

Виписуючи такі мисліте, Євген Баран вважає за потрібне ще
й цитувати такі «влучні» слова Віталія Жежери про доробок Людмили Малкович:
«…вірші, написані в тій тиші й глушині, мають виразний відблиск європейської
вишуканості й шляхетності». Ні Віталій Жежера, ні Євген Баран, певно, не
знають, що Європа, як і інші континенти, складається з дуже відмінних культур,
котрі на кожному щаблі свого розвитку мають вельми строкату палітру творчого
вияву. Це мають розуміти вже старшокласники, навіть у добу тупого табачникізму.
Втім, теперішні критики й літературознавці ще й не таке пишуть, про що недавно
слушно згадував п. Штонь.

Єдине,
що насправді мене дивує, – яким чином такий сирий матеріал вийшов у світ у
шанованому видавництві пана Малковича. Тим більше, що, схоже, авторка Людмила
Малкович справді обдарована і з нею є сенс працювати.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!