|
Д |
звінок був з Києва.
Знайомий голос повідомив, що делегатів на черговий письменницький з’їзд від
Вінницької організації обрано. І назвав поіменно. Я був ошелешений. Як же так?
Адже делегатів обирають на письменницьких зборах.
–А може, збори й були, та ви про них не знали, – сказав
мені знайомий голос. Мене це повідомлення вкрай обурило. Я потелефонував одному
колезі. – Та ні, які збори! Подзвонили із Спілки і сказали, щоб завтра список
делегатів був надісланий.
Цей же
колега сказав, що імена делегатів було погоджено особисто з Яворівським.
Звичайно,
мого імені серед делегатів нема. Це, як у нас кажуть, і козі зрозуміло. А от
коли я був Яворівському потрібний, то він і вітальні листівки слав, і на з’їзд
під відкритим небом я був запрошений. Бо тоді йшлося, бути Яворівському головою
Спілки, чи ні.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Та я не про себе печуся. А якщо ось таким чином у всіх
областях обирають делегатів наступного з’їзду? Тоді Володимир Яворівський стане
головою Спілки довічно. Я хотів би, щоб з’їзд був відкритим і прозорим, як
кажуть наші політики. Щоб до керівництва Спілки прийшли не корисливі люди.
Спілка потребує реорганізації. В іншому випадку, Ганна Герман має рацію,
заявляючи, аби таку Спілку розпустити. Письменнику у Спілці не вистачає
повітря, він задихається. Він вариться у власному соку. Його згадують, як
правило, коли помре.
Я знаю,
що мої слова – глас волаючого в пустелі. Як кажуть у народі, батогом обуха не
перебити. Але ж є й інше народне прислів’я: і крапля води камінь точить.
Дмитро Пічкур,
делегат трьох з’їздів письменників
України.
м. Вінниця