|
|
Шановний
пане Тарасе!
Нещодавно в
«Українській літературній газеті» (№13. –2012.-28 черв.) була опублікована
стаття Юрія Ярмиша «Увага – плагіат або що таке псевдонауковість». Автор статті
– відомий знавець літератури для дітей, – на прикладі моєї книги «Літературними
стежками» і статті луганської «дослідниці» В.В. Кизилової доводить, що
привласнення чужих думок без посилань на автора і джерела є літературною
крадіжкою.
Читаю Вашу
статтю «…Я був із собою в бою…» (та ж газета, №1. – 2013. – 11 січ.) і
впізнаю запозичення з моїх праць про Володимира Сосюру. З одного боку –
приємно, що мене «розбирають» на цитати, а з другого – обурююсь, бо ж Ви, пане
Тарасе, відступаєте від етичних норм і не посилаєтесь на мене як на автора. А
отже, знову плагіат.
Не буду
порівнювати ті місця з вашої статті, що близькі за текстом з моїми роздумами
(книги Костюченко В.А. Біль аж до краю дороги. – К.: Пульсари, 2004; Сосюра
Володимир. Любіть Україну – упор., передмова та прим. В.А.Костюченка, – К.:
Просвіта, 2005; мої публікації в журналах «Вітчизна», 1998. – №11-12,
«Дивослово», 2003. – №12, і десяток статей в газеті «Літературна Україна»).
Вони не мають текстових збігів. Хоча близькість помітна, особливо в аналізі віршів
Володимира Сосюри «Неокласикам» і «Два Володьки». Будемо вважати, що Ваші
погляди у цьому випадку суголосні моїм.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І все ж, за
всієї самостійності мислення, вміння писати й знання етичних прийомів (Ви їх
демонструєте у своїй статті, коли посилаєтесь хоча б так: «справедливо зазначає
Сергій Гальченко»), чомусь стосовно мене етика не спрацьовує.
Ви пишете:
«Найбільше ці чистки торкнулися інтелігенції, особливо письменників –
генераторів національної ідеї.
«Просіювали»
націю також голодомори, депортації, переселення, вербування. Все це разом
трагічно відбилося на українському етносі, який і сьогодні не здатний
об’єднатися навколо національної ідеї.
Як жив у ці –
1937-1939 – роки ніжний лірик Володимир Сосюра, який добре відчував, що снаряди
падають усе ближче і ближче?..»
У моїй статті
«Втеча від власного «я» (ж-л «Дивослово». – 2003. – №12. – С. 4) читаємо:
«Найбільше ці чистки торкнулися інтелігенції, особливо письменників –
генераторів національної ідеї.
«Просіювали»
націю також голодомори, депортації, переселення, вербування. Все це разом
трагічно відбилося на українському етносі, який і сьогодні не здатний
об’єднатися навколо національної ідеї.
Як жив у ці –
1937-1939 – роки ніжний лірик Володимир Сосюра, який добре відчував, що снаряди
падають усе ближче й ближче?..». Як бачимо, слово в слово. Різняться цитовані
уривки лише сполучником: Ви полюбляєте «і» («ближче і ближче»), а я – «й»
(«ближче й ближче»)…
Літературна
нива – велика. Я переконаний, що ми з Вами можемо і маємо йти нею самостійно…
Цілком погоджуюся
із славним Сковородою, що «всяка имеет свій ум голова». Ум дає продукт. А
продукт, як відомо, треба захищати.
Тож до
бар’єру, пане Тарасе! Вимагаю сатисфакції-вибачення через газету…
Віктор
Костюченко