Буря в порожній склянці

100

 

11 грудня 2010 р. Л. Герасимчук опублікував в УЛГ
репліку «Одне тільки слово, а ми вже як буря…». Йшлося в ній про те, що в нього
(Герасимчука) «наразі… такої снаги немає», аби прочитати і перетравити мій (на
1063 сторінки!) волюм «Художня література України». Якби цим і закінчилася та
репліка, то реагувати на неї навряд чи була б потреба; прочитати такий волюм
справді важче, ніж його написати. І подумав тоді Л. Герасимчук: краще я
розтлумачу автору (тобто, мені), що являє собою створений не в біблійні, а вже
в наші часи міф про Ноїв ковчег, викладений у згаданому волюмі на одній
(дев’ятнадцятій) сторінці… Не подумав тлумач лиш про одне: ну що можна додати
свіжого про той ковчег безпосередньому нащадку Ноя (Но(а)єнко – син Ноя, в
перекладі з давньоєвр. «новий, відпочилий»; латинською – «novus», германською
«neuer», російською «новиков» і т. д.)? А воно ж як буває:  не подумаєш про одне, як схопить тебе за
фалди інше: кожна фраза у створеному (вибачте за тавтологію) творі «є ні
істинною, ні хибною» (Цвєтан Тодоров); відповідно й кожне твердження
літературознавця про цю фразу є ні істинним, ні хибним; воно – лиш одно з
безлічі можливих міркувань про неї…

Аби далі не 
інтригуватись,   нагадаю читачеві,
в чім тут річ. У книжці «Художня література України» я навів «расхожую»
розповідь про виявлені російськими пілотами рештки нібито Ноєвого  ковчега. Мені не йшлося ні про правдивість,
ні про хибність тієї розповіді (читай Ц. Тодорова!); це було лиш
міркування-ілюстрація того, що творення міфів – процес безперервний. Л. Герасимчук
натомість («растекашеся недомыслию по древу») почав доводити, що «пану
професору» зовсім не відомі думки з цього приводу зарубіжних учених, які,
мовляв, давно вже довели: Ноїв ковчег – це не те, що професор думає; а
розповідь російських пілотів про побачений ними в гірських хащах Арарату
заморожений ковчег спростована раз і назавжди. Перша реакція на такі аргументи
зродилась у мене блискавично: вони що (ті зарубіжні вчені) плавали разом з Ноєм
у ковчезі, а потім літали з російськими пілотами над Араратом у
передреволюційну пору, що так достеменно все знають і тому спростовують? Адже
таким правом можу скористатися лише я, прямий нащадок Ноя, і це моє право (як
спадкоємця) юридично захищене «Цивільним кодексом України» (див. статті 70-80)…

З. Фройд казав, що перша реакція навіть на абсурд –
найточніша. Але я її все одно відкидаю (бо ж вона може бути теж абсурдною) і
схиляю Герасимчука-реплікатора до іншої: треба насамперед утямитись у тому, про
що збираєшся писати. Це усвідомлював, як здається, навіть класик усіляких
аберацій Л. Санов (він же Смульсон).                                                                          

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!