“Українська літературна газета”, ч. 2 (370), лютий 2025
1.
Євреї народ веселий, дотепний та добрий, а жартують вони перш за все над собою. Всі анекдоти про євреїв придумали самі євреї. У нас ходить серія одеських анекдотів, але насправді це анекдоти єврейські. Правильніше – анекдоти українських євреїв.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Але найдотепніший анекдот про євреїв (на мою думку), я прочитав в зоні прильоту аеропорту Бен-Гуріон поблизуу Тель-Авіва.
Це було написано на плакаті. Спочатку в’язь івриту і арабська, потім європейськими мовами: англійська, німецька, французька, іспанська, російська. А найнижче українською.
«Єврей! Ти прибув на святу землю Ізраїлю. Пам’ятай: тут всі євреї. Хитрі».
2.
Перше, куди ведуть ізраїльтяни гостей-прибульців, це Стіна плачу в Єрусалимі. Ця доля не оминула й мене, хоча, по-правді, я мріяв тут побувати.
Стіна плачу – це залишки фундаменту легендарного старозавітного Першого храму – Храму царя Соломона. Високо зверху на цьому фундаменті збудована мечеть Аль-Акса.
Отже Єрусалим. Входимо в Старе місто і потрапляємо в знаменитий Вірменський квартал. Це середньовічна забудова з глухими стінами високих будинків і вузькими вуличками шириною від трьох до чотирьох метрів. І якщо ти не впираєшся у вітрину якоїсь лавки, магазинчику, забігайлівки чи маркет-майстерні, то наступаєш на ноги різноманітним торговцям, що вишикувались під кам’яними стінами.
Продають тут переважно сувенірну продукцію, але можна знайти все: одяг і взуття найпопулярніших світових брендів, найпрестижніші світові парфуми і вина, прапори всіх на світі держав та ліки від всіх на світі хвороб… Аби гроші. Приймають будь-яку валюту: шекелі, долари, євро, швейцарські франки, китайські юані і навіть українські гривні.
Тут мої дівчата-провожаті (дочка з дружиною) на щось задивились і на радість місцевим продавцям вступили з ними в жорстокий торг, покинувши мене напризволяще. Я потупцювався на місці і, щоб не заважати чисельним перехожим і ще чисельнішим роззявам-туристам, прихилився до, на мою думку, вільного метру кам’яниці.
Раптом почув звернення до мене, здається англійською, але я не розчув. Повернувся і побачив перед собою таку собі огрядненьку жіночку, з голови до ніг вбрану в якесь вільне чорне простирадло.
– What did you say? (що ви сказали?), – відповів було я, але жіночка вже перейшла на німецьку. Я розгубився, але жіночка вже питалася до мене на івриті.
Що-що, а розрізняти мови я вмію. Говорити і розуміти їх, правда, якось не уподобився. А жіночка продовжувала мене допитувати, але вже арабською. Змолившись,
я схрестив руки на грудях – жіночка все зрозуміла:
– Та відійди ж, нарешті. Торгувати заважаєш, т-твою мать.
Отак я поговорив з вуличною торговкою в Єрусалимі одразу п’ятьма мовами.
3.
Дев’яте травня дві тисячі двадцять другого.
Вдома, в Україні, жорстокі кровопролитні бої. Десь там мій син, Ілля, солдат Нацгвардії.
А я тут, в дочки, в Ізраїлі, веду онучку Олю в дитячий садочок.
Дорога йде повз магазин «Победа». Тут, не дивлячись на жорстокі іудейські звичаї, продається українсько-російсько-білоруське. В першу чергу табуйована на цій святій землі свинина і сало, непрестижна російська водка, українська горілка і «Рошен» в асортименті. Солодка конкурентна кондитерка з московського «Рот-фронту» займає бодай п’яту частину у вітринах маркету.
Це єдине мабуть в світі місце, де зараз у вітрині поряд три прапори: наш, жовто-блакитний, білоруський «закат над болотом» і ворожий імперський стяг.
Треба додати, що з початком повномасштабного вторгнення біженцям з України, всупереч ізраїльському закону, відмовлялось в матеріальній допомозі, тоді як постраждалі росіяни її отримували. Тоді (нечуване діло) посол України в Ізраїлі Євген Кондратюк подав судовий позов проти уряду Ізраїлю. Позов підтримали небайдужі, місцеві громадські організації, провідні адвокатські фірми, але головне – ізраїльські медіа. Саме це і зламало Нетаньяху, який миттєво пішов на мирову і українці, в тому числі і я, отримали нехай і невелику, але допомогу.
Коли ми з п’ятирічною Олечкою поспішали до садочка, біля магазину вже зібралося десятків зо два молодиків з плакатами на червоних полотнищах і під московськими триколорами. З десяток наших з мегафоном і з тризубами на блайзерах розташувалися на протилежному тротуарі. І ті й ті стояли мовчки, бо ще нічого не починалось – ще не всі підійшли.
На зворотному додому шляху я застав всіх в повній бойовій готовності: на повну, з динаміка встановленого на даху припаркованого біля магазину авто, співав Кобзон «День побєди», а з протилежного тротуару злагоджений хор скандував: «Москаляку на гілляку».
З одного боку – червоні плакати з триколорами, а з другого – жовто-блакитне море: прапори, футболки, кепки з блайзерами, а на проїжджій частині…
Між ворогуючими таборами, чисельністю від тридцяти до п’ятдесяти активістів, на проїжджій частині заздалегідь перекритої для проїзду транспорту вулиці сиротливо моргало червоними і синіми маячками одне-однісіньке патрульне авто місцевої поліції, а по напередодні вимитому асфальту прогулювалося 2 (два) молоденьких поліціянти. У одного з них з-під форменного берета на плечі падало красиве довге волосся білявки, бо це була дівчина.
За плечима в неї був справжній споряджений бойовий автоматичний УЗІ, а в руках замашний такий кийок. Всім своїм виглядом вона показувала, що з задоволенням пройдеться ним по спині, а то й по голові того, хто посміє з тротуару ступити на проїжджу частину вулиці. Це стосувалось активістів з обох тротуарів.
Перекрикування, образи, погрози і прокльони звучали десь з півгодини, а потім все скінчилось. Всі мирно розійшлись, поліція поїхала, бо дозволений на акцію час було вичерпано.
Наступного дня ми дізнались, що вчора ввечері, акурат після «святкування 9-го травня», відбулося судове засідання, де засудили двох нетерплячих, що зчепилися в бійці. Обом присудили місяць вигнання з міста. Того ж вечора їх в чому були вивезли в сусідній Рішон і лишили на протилежних тротуарах однієї й тієї ж вулиці – якщо повернетесь назад, отримаєте справжнє кримінальне провадження – мало не здасться.
(Продовження буде)
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.