В’ячеслав Медвідь. «…Цей господар відчиняє хвіртку»

“Українська літературна газета”, ч. 12 (356), грудень 2023

 

З «КНИГИ НАМОВЛЯНЬ»

 

***

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Глянеш тако, мов і зграбний чоловічина, а почне балакати, то якесь воно тарапатне

 

***

Спішить, як свекор пелюшки прати

 

***

Ми часто створюємо твір довкола твору, написаного або ще ні, і цей довколатвірний твір буває цікавіший, аніж написаний чи ні

 

***

Не обмине й ця спокуса; убгати в одну текстову формулу; мовби непоєднанне; Камю створив Чуму, взоруючи на Бокаччеве звернення до «щонайчарівніших паніїв»; Гессе тримався Гетевих інтелектуальних блукань Педагогічною провінцією; Ортега-і-Гасет дивувався, що в Європі повторюють його думки, не посилаючись на нього; Гайдеггер лише мляво кивав рукою, коли журналісти нагадували йому про його епігонів; спроба Івана Вишенського вибудувати з України текстову державу виявилася утопічною; як також і спроба Григорія Сковороди увібгати Україну у текст; та найвищим досягненням текстовості постало НТШ

 

***

Ось і ця доба несказанної втоми, коли сни можуть надовго полишити нас; наш розум відпочиває; рука тремтливо береться до писання, та почерк невгадний і незугарний; тож не квапся; дотримуйся посту; виживи; відвідай священні для народу місця; і пам’ятай, що ти не потрібен самому собі; але й іншим ти не цікавий

 

***

Бачив би ти, як вони вертаються у присмерку століть; причинуваті на них казали; і що вони приблукували з міст, бо там набралося більш як з потреби; і довкола них збирався містечковий люд, а декотрі й так вистоювали при дверях залізяного й продуктового магазинів, шевської і швацької майстерень, сільради, пошти; а дітям здавалося, що ота жінка промовляє до кожного зокрема; і все про якісь підземелля, де ціле людство чинило над нею наругу; і ці жінки такими щасливими видавались, такими голосами проказували про той загадковий світ, аж нам, малечі, здавалося, що в цьому тутешньому світі нічого насправді не відбувається; ні рядка, ні символу

 

***

До поетів; якщо несила вмирати зі своїм народом, то майте мужність вмирати на самоті, а не виносити свої смертестани на загальний огляд

 

***

Чи слова хитрують з тобою, а чи притомлена з віком пам’ять порожніє; речі постають на вигляд, на смак, на колір, але назви не вроджуються

 

***

І це вже не сни, як ми звикли гадати; десь у проміжку межи снами і житейськими побігеньками означується ще якийсь вимір, не завжди уречевлена ява чогось, когось; й це не острах стеження, не примари, не демони; це цілком осутнена справдешня реальність, аніж та, в якій ти перебуваєш

 

***

Кажуть, миші в Чорнобилі перейшли шлях мутації за кілька років, на що за інших умов знадобилося б вісім століть

 

***

Й нечуване сталося, що землю в землю закопували

 

***

Лучче було б, лучче було б та й (…); як тепер тягти на собі цей лантух відповідальності, кавкати од надлишку знань, всього того, що й не є знанням, а знаттям; а проте ж нас хоч раз на віку підловлюють на емоційності, на пристрасності, на любові до народу, на сповідності традиції, на надмірі почуттєвості; та на чому хоч; і лишається не так вже й багато чи довго, коли тебе таки заскочать і змусять, мов того тамплієра під тортурами, зізнатися у вбивстві Бога; та й чи не замала це втіха вдихати храпливе повітря перестуджених лабіринтів міста, зчужіло минати вітрини, у яких прогледжуються знакові парсуни акторів, дикторів, хворобливих самітниць; тут би й олівець Петрицького скришився б на порох; о, це моторошне й солодке всезнання; ця втаємниченість; ці солодощі від причетності до потойбіччя; цей подих безодні, що вже ніколи тебе не проковтне

 

***

Сталося так, що люди, які вістили брехню, згодом почали вістити правду

 

***

Хіба ж не Гоголь, що його діставали до кишок, намугикував  ходить гарбуз по городу; чи ж не Сковорода щось про ловитву і її незможність; а які бували днини і за найсуремнішого часу, що його тепер проклинаємо; от як щось запраглося, те й пригадав

 

***

А то якось в крижах заворушується; а перегодом переблукує у пониззя живота; і так довго, так ниючи; склепінчаста дихтяна кімнатчина з манюсіньким віконечком в узголов’ї примарюється домовиною; й так зо страху скидаєшся холодним спітнілим тілом, виборсуєш ноги з-під вустюкуватої ряднини; берешся ступнями рипучої ламінованої долівку, й перша гадка крізь засльозену тяму, що так вроджується ненависть до держави; бо ж тікати давно нема куди

 

***

З часом чи з віком нас перестає цікавити дискусійний сенс якої-будь доби; ми покликаємося до антропологічної сутності самого часу; нам легше вдається це лежма, з приплющеними повіками, з роздвоноженою книжкою на грудях обкладинкою догори; і це може бути не збірка творінь молодих літераторів, не Міркування італійця про романтичну поезію Джакомо Леопарді; це може бути чейз, агата, стівен, вільям, томас; або нечуй, чи панас; придушена пальцями до грудей книжка аж мертвіє; вона річ, метелик, кіт; і так можна поринути в пополуднє дрімання й вистежувати на екрані всинаючої тями символічні познаки прихованих у тобі часів; і як-но пополудні шерхоти з-поза стін оселі пробудять тебе до напівуринання в тутешню реальність, враз надчитаєш із простору якесь інше ім’я, що ним позначено ще не написаний ніким і ніколи твір

 

***

Ці поховальні співи страшніші, чим усе, що є і може бути найстрашнішим

 

***

Це багатомов’я нашого віку все щось нагадує; ми вступили в добу зачаєної збожеволеності, і демони, з якими ми розпрощалися за доби атеїзму й етнічних перероджень, люто помщаються нам; тож заглядайте в дзеркала по снах; які схарапуджені очі й борозенки на лицях; та добрі демони вже невсилі боронити вас од лихих; бо; не дошукалися вбивць ваших предків, і вже їхні нащадки з генами милостивих вбивць паплюжать найменший напомин про затишність роду; і не притулити вам спину до дощаної стіни ще подекуди зосталих одноповерхівок; витравивши в собі дух завойовництва й мовної зверхності, ви творили руїну; верещали багатомільйонне так найоблуднішим обіцянкам новітніх фарисеїв, аби згодом на самоті проклинати й саму думку про нову державу

 

***

Винниченкові не можна пробачити й того, що Нечуй-Левицький скінчив свої дні у Лук’янівській богадільні; скінченність Винниченкових дні виглядає ще трагічніше

 

***

Тікати було нікуди; де не поткнися, усе зо кілька людей; спілкуючись, більше випитували; приступалися впритул з гидким видихом із рота

 

***

Косить Василь сіно, широкі покоси, а йому дівчина дитину приносить; мамо моя, мамо, що то за причина, у нас на покосі малая дитина; бери, син, дитину та й неси до хати, виросте дитина, помічниця буде; мамо моя, мамо, що то за причина, у нас за дверима молода дівчина; бери, син, дівчину та й веди до хати, буде тобі жінка, а дитині мати; прийшла ж вона в хату, на коліна впала, ой, спасибі ж мамо, що мене прийняла

 

***

Й ось цей час і цей вік настають; наврипливі думки про кремацію і поховання в землю; про нерозгадність існування космосу; про кілька недописаних великообсягових творів; але враз забабруєшся в паперовому мотлосі, накопиченому за кілька десятиліть, гадаючи про химерну послідовність творення; та це не хаотичне нагромадження візій; це якась однісінька струнка, ледь вібруюча, всеохопна думка

***

Якесь миттєве щезання-забуття імен, явищ, подій; щойно після кремації знаного поета, знехтувавши поминальним обідом, забрели до базарової забігайлівки, де навстоячки пом’янули небіжчика; та тільки-но хтось здужався процитувати кілька поетичних рядків з небіжчикової чималої спадщини, як усіх охопило почування незручності, незатишності; усіх повело розійтися, втекти, заховатися, не бути свідками мовби щойно скоєного злочину, не пам’ятати процитованих рядків, не спромогтися на жоден власний

 

***

Зграбного писемного мовлення я набувся за поезіями Рильського іще школярем; а що набувся химерних стилістичних та мисленних плетив у пізніших творах, то це не провина Максима Тадейовича

 

***

Найдивовижніша рима в сучасній поезії; з останніх Римарукових віршів; вояків – які в

 

***

Дехто й так; … мене відштовхує читання творів О. Ульяненка, мене знуджує тяжко сплетена фраза В. Медведя, мене лякає-притягує проза Є. Пашковського, інтригує, залишаючи холодним, своїми творами Ю. Андрухович, чогось невловного ніяк не впіймаю у прозі С. Процюка;  й от знай, що б таке сотворити, як би так вималювати, аби не відштовхувало, не знуджувало, не лякало-притягувало, не холодило, не (…)

 

***

Дочікуєшся ночі, щоб наїдатися; ця їжа аж солодша, як де й коли; й ось із довколишнього теміння проглядає хтось, щось; не постать, не очі; щось, хтось

***

Страчено межу межи сном і реальністю; чи й удосвіта; як зчужіла природа; озиваєшся до лісів, садків, а дерева затято мовчать; і не знати, чи ти тут зайвий, а чи їм переселятися в інший вимір; але намарилася така твердість у всьому, така скам’янілість; й так страх за щось постає на жах од усього

 

***

Партійні програми, поховані в сейфах; літературні маніфести, розсичені по неіснуючих вже газетах і журналах; політики помстилися літераторам їхніми ж засобами і технологіями

 

***

Український континент вражає своєю невгадністю; якоюсь потаємною сутністю він постійно вібрує, одмінюється; й як би не тішився знанням безліч разів подоланих траєкторій, щоразу потрапляєш ув інший вимір; так вроджується здогад про змістовність порожнечі

 

***

З якихось давніших езотеричних напучувань; буцім у якомусь іншому житті ти був бібліотекарем у монастирі в Сибіру

 

***

У яку пастку втрапили з початком 90-х; дисиденти-поверненці, що їх згодом було поволі усунуто на узбіччя політичних та культурних змагань; стара літературна гвардія, наснажена свободою слова, але зі старими засобами творення; письменники з діаспори; грайлива літоб’єднанна молодь; навала спонсорованої графоманії, задобрена патріотичною риторикою; забуті і репресовані; заборонені сторінки національної історії; та кращої пори для творення вже не траплялося

 

***

Не відчиняти хвіртку колядникам; смертельний вірус заполонив планету; ми маємо виправдання; ми в полоні страху за своє здоров’я; та колядники, не дочекавшись, йдуть до інших воріт; й знов колядники; й виходиш, і слухаєш, і обдаровуєш; а згодом ще колядники, бо цей господар відчиняє хвіртку

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.