В’ячеслав Медвідь. «Світ на латочці піску»

“Українська літературна газета”, ч. 9 (353), вересень 2023

 

 

І вкотре про Шевченка; Тараса Григоровича; й хто б не пружився вичерпати його поетичний, світоглядний, філософський світ усілякими вклінними чи ущипливими екзерсисами, а виходить на одно; страх наблизитися й страх віддалитися; чогось середнього просто не існує

 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Деякі літературні твори, що іще півстоліття тому збуджували, спричиняли всесвітні дискусії, здобували найвищі нагороди, сьогодні перечитуєш аж мов із радісним відчуттям чогось затишного і казкового; приглядаєшся до стилістики тих творінь, чи там не заховано щось раніш невгадне; але ж і сни наші безмовні

 

Але що ж це за порятунок; ховатися у давніші тексти; не витворювати нових; залежати від снів

 

Сягнувши поважного віку, все більше споріднюєшся зі своїми предками; найзатишніше почуваєшся біля їхніх могил; оттак це все й відбувається

 

І рік 1984; і друга книжка прози; й мама на лікарняному ліжку; кладу книжчину їй під подушку; й мама млявою рукою пестить мого чуба, прошіптуючи молодчинка; помирала ота дівчинка, що соломинкою малювала світ на латочці піску

 

Нічого нового стилістично ми вже не створимо; пошуки мають тривати у запаморочливо розгалужених сюжетах

 

Минають віки й віки, аж доки певний етнос, вичерпавши свої стосунки з ландшафтом і його родючістю, не починає виростати на вибухову й небезпечну енергію й загрожувати решті світу; або щезати з лиця землі

 

Замість запеклих змагань за мову належало б вибудовувати глобалістичну структуру стилістики, мовлення, промовляння; виховувати молодь на пам’ятанні хоча б десятка поезій

 

А як же ж примовлялося до дерев, і квітів, до асфальту, до всенького світу за мамине безсмертя; та одного дня у кватирку на кухні у маминій однокімнатній, на яку спромоглася опісля проживання біля дочки і зятя з їхніми двома дітьми, влетів молодий кажанчик; і газ запалювали, щоб викурити, й у целофановий кульок ловили; й це було послання, недобра звістка; й так і сталося

 

Ви мені про мафію, а от я розповім за своє

 

Десь перебаранчаєш од так до сяк, аби врешті зануритися у нічне існування міста; й от як раніше воно пізнавалося впритул, то далі цього ставало замало; й обираєш таке місце на піддашші, де можна не бачити, але чути, вслухатися; шемротіння, пташині згуки, скрегіт гальм; мов якась навала; арешти; історичний жах; й тоді обмацуєш приклад рушниці й очікуєш

 

Часи гуманітаріїв, що скорялися долі, давно пощезли; це час гуманітаріїв-вбивць; натренувавшись на війні текстів, вони зготовлюються до справдешніх вбивств

 

Іноді страх перед затяжною хворобою додає творчого запалу; те, що раніше видавалося нездійсненним, враз постає в ідеальності задуму і виконання; про корисність хвороб писав і Гоголь

 

З якогось дива ми й собі приторочувалися до зотлілих рештків чужинецьких філософій, гадаючи, що вигартуємо й задля себе якусь поживу; але ми не дослухалися кепкувань найупослідженіших серед нас

 

Архип Тесленко з останніх перед добою суцільної руйнації міг говорити про божественність і нікчемність, визнаючи смерть як насолоду

 

Але бунт уже вибруньковувався у слові, у незмозі написати доладне речення; в цьому й велич Альбера Камю; явлене в його ранній есеїстиці не співпало з подальшою потугою прозопису та щоденникових одкровень; своє Серед­зем­но­мор’я він виспівав як остаточну поразку перед звичайнісінькими етногенезними вибурхами

 

На могилі його батьків змушує зізнатися, і як доносив, і як паскудив на побутовому рівні, і як вірив у свою непокарність; але, висмикуючи коріння хмелю і пирію з розповзлих пагорбків на батьківських могилах, позиркував з хижим поблиском в очах

 

Ломоносов яко піїт вносив, вслід за Державіним, у тодішню поетику щось несосвітенне; та українська поетика позбувалася державницької патетики, сповнюючись історизованою емоційністю

 

Переписуєш із давнішого папірця щось нерозбірливе й дивуєшся; ідеї не обов’язково втілюються; думка ж залишається сталою

 

Баба не змовчить; скільки його вже перчити; та я ж з свого боку; або сало як різав; та я ж трошки; із рукава висновував й одрізав; не наїсишся ти

 

(…) зринають ці двоє слів, уживані в романі; десь от в дорозі; спекотного дня на українському півдні; серед вапнякових вищербів; побіля кущів достиглої шипшини і достиглого глоду; та й будь-де; небавом; у русі; при повапленій і щербакуватій стіні напівзруйнованого млина; є слова, що набувають сенсу впритул такого й не інкшого ландшафту; такої саме будівлі; такої історичної безголосості; слова і суряддя слів, що саме в такому поєднанні оживають; решту ж свого буття слова завмирають, жахаючи нас неможливістю вимовити і решту слів

Кожною фразою, вжитою за нагоди, значення якої не завжди видається вгадним, нам іноді щастить о-живнити аж завмерлий мент історії

 

Історичні подробиці, тож і фрази, що їх означують, постають за нагадування інакших вимірів та можливостей, аніж ми на те заслуговуємо

 

Мешканець такого буттєвиміру, перейшовши усі ймовірні випробування, аж до тямлення самознищення, втрати почування життєдії, і далі існує

 

Навіть історію можна пришвидшити; навіть уповільнити її плин

 

Людина, наділена здатністю неомовленого спілкування з буттям, щоразу почуває визнаку мови як певну загрозу

 

Колапс увиразнився і вивінчався огідненим ісходом з історичної та мовоспроможної території

Ще-но ми навчилися здогадуватися, а вже нам роковано справдешню реальність; ми між тим і тим; називаючи це історичним оптимізмом

 

Таке поліття причинуватих; дозирають осклілим зором, де що не так; і скажи, що й їм би докласти рук, та ж ні; ди-и-ивляться; а то ледь смирніють, мовби образившись; їх-бо робота в тім, аби дозирати

Ми ще іноді кажемо, що українські пастухи наймудріші люди

 

Ця раса мусить збутися, про-бутися, про-жити; і нам лишається лічити страшні десятиліття її мутацій

 

Як знищують свої сакральні будівлі, аби звинуватити в цьому когось іншого

 

Як от і ця жіночка, що залякала все село; спалила власну хату й звинуватила всіх, що її хотіли вбити за тата, який служив в  енкавеес

 

Каральні органи давнішої доби, мов зловісний вірус, одних вкидають у стан збожеволеності, а багатьом намарюють, що стеження не припиняється ніколи

 

Філологія трагізму; філологія безсоромності; філологія як добезконечний випроб; одійшовши в демонічні виміри, потребує все нової й нової людини

 

Ми аж тепер дійшли розуміння, що наші державницькі потуги приштовхнулися до повєдєнчєскіх стєрєотіпов (Лев Гумільов), що їм зуживатися довгий і довгий вік; та відповідальність покладаємо на історичні жахіття, ошляхетнюючи людину у поставі невинуватості

 

Природа етнічних і релігійних воєн ще довго нависатиме над нами прокляттям; філософія знебарвилася; речники політологічних візій заглемзяли національну ідею аж так, що людині вивиднюється хіба що подоба страху

Й знов це видиво; снище; як добре залягати в легкому спітнінні, почувати жах спітніння; солодощі спітніння; ява старечо-молодого тіла; пергаментна шкіра; така мумія, що оживає або вже ожила

 

Славетні часи, коли чолові рецензенти, щойно у видавництві з’являються гранки роману чолового письменника, продовж ночі писали рецензію і вона друкувалася мало не наступного дня, можна вважати назавжди втраченими; як і багато чого кумедного й гідного з тих часів

 

Крик; так вчувався йому аж цілісінький світ; що на цій високості землі і не міг вчуватися йнакше

 

По опіслячорнобильських десятиліттях природа почала вражати своєю несталістю; у поліських хуторах ночі тривали довше, хоч світла було вдосталь

 

Спершу жінку любиш усю; як вона розмовляє; її ходу; з роками починаєш вирізняти якісь окремі риси, що порізно можуть і дратувати; та проживши з нею довге життя, збираєш ті риси у цілість

 

Візія Гете про всесвітність літератури не передбачила ймовірного ворогування тих царин, де він докладав титанічних зусиль; простір світових культур не набув округлості; не збулася природна людина, до якої покликався німецький геній

 

Якщо він уже коні краде, то який з нього й толк буде

 

Йому не так ті гроші, як вкрасти їх

 

Які бували зачини до так і не написаних творів, що ов; як от; сторчаки якісь здимаються ввіч чи це весна така чи зима ніяк браму не зачинить от не було снігу то й не діждете чого іншого

 

Стояла оддалік й надивлялася, як ці порядкують; та зо страху якогось не могла гукнути, що то її хата; мовби музеї якісь запроваджують на місці цих догибаючих свого віку хатин

 

Аж ось і порятунок од містечкової п’янички; Яринко, там з вашої хати пам’ятник буде; а-вже-ж, багатші посідали в машини і вйо; а ті, що їх знала давніше, все допрошуються; Яринко, ходіть празднувати; пригубила чарочку; а-шо-ж

 

Чоловік, який все втратив; ди-ивиться; чо ти, сідай покуримо; аж у душу заглядає; зо страху якогось сахаєшся; та згодом навідаюся; посмішка; й ти тікаєш

 

Те ж, коли чуєш народну пісню; вибігаєш, тамуючи крик; помовчте вже; й та ж посмішка багатьох

 

Нема книги, з якою можна було б заснути; газети й газети

 

Ідеологія як спокуса

 

Століття знадобилося, аби термінологічне означення деяких національностей здобулося на цензуру

 

Історія в нашому часі надто швидко збувається, не даючи змоги зосередитися на житті; як і життя, ще не встигши сформуватися на історичну тривкість, уже постає як історія

 

Так трапляється, що нам випадає зоставатися віч-на-віч з предметом або предметами нашого давнинного обожнювання

 

Як те зачиналося з початком 90-х; які ж бо гості наїжджали; а от з Андієвською й кошелівцем бучну зустріч влаштували заходами журналу Сучасність, де врядував світлої пам’ті Ігор Римарук; загледівши у Кошелівця якісь нетутешні цигарки, допросився одної, пропонуючи змінятися на свою; пан Іван мовби й обдарував, але завважив, що йому має вистачити ще до літака; а на моє щиросердне допрошування, чом би не перекладати іноземними мовами дещо з наших писань, пані Емма зронила навгад, що те може бути не цікаве для іноземного читача; й от не догребешся й досі гадки, чи ми були не надто чемні, або люди з-потойбіч кордогів уже тоді вчували нашу приреченість

 

Замість патякати про всілякі онтологічні загрози належало б денно й нощно твердити; нищення інтелігенції і селянства; Голодомори; Чорнобиль

 

Жахіття може являтися нам і в інакшомовній подобі; з 25 на 26 серпня якогось року мов наснилося, хоч здалося, що то гук ізвідкілясь; скажі мнє, любімая, скажі мнє, любімая, скажи мне, скажи; аж і другий погук; отвєть мнє, любімая, отвєть мнє, любімая, отвєть мнє, отвєть; а по першій ночі, заснувши на кілька годин, не міг пригадати другого згуку; та дуже виразно уявлялася і мелодія, і те, що співали на два голоси, чоловічий і жіночий; а ще й приспів якийсь, хоровими голосами; от таке щось, мов з Шевченком сталося, як приверзлися котячі очі; а то були ліхтарі на Невському; але поет схаменувся й далі став думати про те, що думалося дораніш

 

Сумовита непроминальність життя, митей життя; саме так; непроминальність

 

(…) вона хоче переїздити до столиці; чи то зі Львова, чи Івано-Франківська; а тут у неї практика, вона шукає цікавий матеріал; і чи не міг би ти написати якісь міркування про сучасний літпроцес; ледь холоднувата врода, довга коса, зосередженість лиш на твоїй особі; й ось нате, п’ять сторінок машинопису; про трагедію як жанр й таке інше з називанням розтиражованих авторів; й ось панянка з довгою косою щезає; і з’являється вдосталь розтиражований есей однієї з розтиражованих авторкинь; і добачаєш там перегуки з твоїми розмислами; й може, десь щось телепнув про це; та шириться чутка, що хтось когось запідозрив у крадіжці; й як то не пригадати позови Гончарова до Тургенєва; його Нєобикновєнную історію; та цим разом йдеться про щоденні кави на колишній Пушкінській

 

Загадковий усміх тонкуватих губів

 

Як і це; біологічна сутність політики й культури, де безліч безталанних, однак вертлявих людей побивається інстинктом тваринного виживання та усуненням загроз своєму існуванню; демократичний і тоталітарний устрої мають схожі технології стеження і нищення

 

Людина приторочена до історії жахом її незнання

 

Письменники з науковим вишколом та дослідницьким досвідом у гуманітарній царині бувають вправними стилістами, але звичка насичувати цитатами й компіляцяями наукові дискурси знебарвлюють їхню потугу охоплювати життя у всій його повноті; вони препарують його догідливо певній концепції; коли ж якась житєва обставина бунтує проти такої сваволі, вони впадають у роздратування та істерику, плутаючи почуття з інстинктами; вони ожорсточуються проти самого життя

 

Очікування; найприкметніша риса людини останніх часів; страх давно переборено

 

Короткочасність людського віку і змістовність людського життя; різні виміри й різні величини; не осягнувши цієї невідповідності, ми починаємо покликатися до історії як мовби чогось окремішнього

 

Як це сказати; коли треба повертатися до витоків наших теперішніх нарікань; й кажеш; от якби одпочатку було отак, то й; та ж ні; вони колошматяться у цьому безладі і з нього хочуть видобути якусь істину прощодень

 

Нас чомусь жахають, а водночас і приваблюють люди, що вміють розповідати; ну от усілякі історії абощо

 

Сікнулися до тебе; що то ти понаписував; і вже за їхніми вигуками не опізнати й краплини свого; в цих очах, розчепірених пальцях заховано патологічний осудливий трем; ти оголив свою сутність; переконав їх, що гріх на тобі; ти зазіхнув на їхню святенність

 

Наснилося всохле на ниточку картопляне бадиллячко; а морозець ще й корінчики попід’їдав; й треба ж такому наснитися

 

Ми могли б призначити вас чоловим над архівами, але з умовою доповідати, хто ними користується і з якою метою

 

Ведмідь бурчав; вовки гарчали

 

Сни не що інше як перепоставлена у справдешній яві реальність; бо чого б то; це час жінок, хранительок, оберігачок книжкових сховищ, ще довоєнної подоби каталогів і стелажів; вони надходять, спадисто спливають, черкаючи пальцями-ратицями по порепаних од часу поручнях; позирк врізнобіч, де причаїлися древні фоліанти; проковзують босяка останніми сходинками, несучи тхність розпатраних сторінок видань 1909 – 1912 років водно з духом своїх підпахов; научання і докори з останньої сходинки; ти злодій, крадій, тебе буде покарано; там, на горішніх поверхах, вже дочікується інквізиція зборів, парткомів, рад, конференцій; ще крок відступання, і ти у захистку поперечного стелажа; тут хоч і вік пересидіти; але володарці цього підземелля знані усі шляхи відступання й зачаювання, переховування і втечі; й ось тебе вже перепинають з фоліантом під пахвою у закутку з іще не читаними покладами марксизму-ленінізму, політекономії; тут манюпусінький столик; тут зо кілка скрипучих кріселець з різьбленими підголовниками; тут провадяться обговорення усього на світі; і як жити, і як творити; та вирізняють твого вірша про Золоті Ворота аж золотистими літерами на дошці оголошень; тут мовби затишок од усіх загроз, доки тут володарюватимуть потворно товсті жінки, що майже наосліп промацують порожнини межи стелажами, вгадують розташування стільців і червонодеревного столика; й так і не зважившись на вибір межи моральними тортурами на горішніх поверхах та владністю хранительки книгосховища, пориваєшся в іншу глибінь; десь у тому підземеллі є ляда під килимком, куди належить пробратися; там під шкляними запиналами перележують листочки з іще древніших фоліантів; та щойно зважуєшся у супроводі хранительки підземелля ступити хоч крок, як однорукий страж подає чорнильницю з фіолетовою барвою і ручку задля розпису в книзі відвідувань; а ввечері, звісно ж, чорнило замінюють на чорне (…); та це звичайнісінька втеча на каву Прорізною донизу; це впозирання на ледь продерті панчохи на тлустому коліні якоїсь журналістки, що допитується про ймовірність існування захованих од нації книжкових скарбів; та ледь оголене коліно нагадує про розпатрану рибину, що свідчить своєю білястою плоттю про трагічність їдження

 

Не існує сторонніх провин; ми самі є всуціль провина

 

Правду належить шукати не в емоційно-стилістичних вибурхах, а винятково у формовиявах нашої свідомості

 

Негожої пізньоосінньої днини поет Г. назначив собі перепочинок у придорожному виямку на купі ще не всохлих верболозових гілляк; було б що настелити, то влігся б і надивляв забрякле хмаровинням ледь-де ясніюче небо; час уповільнюється, й тебе виповнює осяйна порожнеча; мурахи думок розбігаються, й ти вже з вічністю заодно; та ось найледачіша з мурах розбухла й допрошувалася ословлення, мереження на папірці

 

Але там, де є безліч тлумачень, суджень, жодні з них не можуть бути істинними

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.