З «КНИГИ НАМОВЛЯНЬ»
“Українська літературна газета”, ч. 2 (346), лютий 2023
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
* * *
Як ми скорилися під чином цієї філософії; аж не згледілися, як нас було знищено
* * *
І ми залишаємо ці расові нез’ясовності на своїх дітей і онуків, самі перелякано скулившись; ми завдаємо образи часові, в якому живемо; ми пограбовуємо рештки краси, якої не гідні
* * *
Уривки з усних мемуарів людей-тіней
* * *
То ти людина; ти хочеш свідчити; тобі надане право; аби не посягала на більше; аби перебувала у нетрях непевності; аби спокутливість поставала на Гру; бо правила Гри повсякчас наближують до Врат, але ніколи не допускають за Врата
* * *
Будь-що в нашому часі може породжувати стани радощів і страху; так за нами полює філософія в «чистому» вияві; так передчасно зістарюється ще молода Європа, зродивши когорти філософів і побудувавши фортеці-міста; аж враз запотребувалося і придворних блазнів; дозволено припустити, що філософи й блазні невдосталь брали на себе відповідальність; полишімо усіх, як вони є
* * *
Що ти знаєш (…); випещуєш долонею доладно витесані сокирою одвірки й пази; древні люди неохоче поділяються своїми знаннями з тимчасовими гостювальниками
* * *
Світ знечвиднів на вроду; навіть владарів обертають за своєю подобою; запекла війна без перепочинку; світ потвор донищує останні осідки, де ще народжуються (…)
* * *
І лише втаємничені у круговерть цього шляху мовчали, побоюючись кари; вони й досі серед нас
* * *
Придивімося до облич наших архонтів; прислухаймося до їхньої мови; може, хтось уже з них написав поему, в якій закличе народ до звитяги
* * *
Вже й тепер, як і того літа, не позбуваєшся думки, що кращого зачину для роману, як ця фраза з Мартовичевого Забобону годі й побажати
* * *
Найцікавіші сюжети поховано; кожен, за Панасом Мирним, носить свій гріх за собою
* * *
З думкою про якесь ймення ми усамітнюємося; спати; дрімати; книга на грудях
* * *
Друкуючи щоденники за життя, письменник важиться на щось більше, аніж на ще один жанр
* * *
Тепер усі більш-менш цікаві твори постають з анекдотів, богемних жартів; писати прозу, як це повелося здавен, ризиковано; це мов знову вишукувати винуватців
* * *
Караючі очі; гріх перед кожною жінкою за скоєне вчора; місто аж немов принишкло
* * *
У нашому часі історія й далі поділяється на писану й усну; писана часто брехлива; усна зникає разом з носіями подій
* * *
Як і те; дядько Андрей при одвірках старої хати; що ти знаєш; аже це; переходити в нову хату; на цьому ж подвір’ї; дід Максим а ні, буду в старій; що ж, і баба Марина лишається
* * *
Що-скільки було їх, письменників, цих етнічно безпритульних; і відходили якось у розпачі, лишаючи по собі не твори, а міфи творення
* * *
Хитрувато забейкують усіляку можливість говорити про те, що вже є; звістують, що має бути й яким йому бути; бачачи себе у вимірах тої має-сті й буто-сті
* * *
Усе життя писав чорнильною ручкою; листи, скарги, позови; але синім чорнилом; коли ж навідалися до нього, та й що; у місцевій крамниці було тільки синє чорнило
* * *
Так ми схиляємося над безоднею; над краєм гори; над тонким і прозорим льодом; над порожнечею; і нам ввижається щось інакше, аніж побачене; жах присутній, але невгадний; ми перевтілюємося в інакшу подобу, аби віддзеркалювати побачене
* * *
Розпитуючи у подорожнього, яким віком перейдено
* * *
І коли ці руки будуть мертві, тоді я зможу їх намалювати; каже про жінку; так любив свою жінку
* * *
Наснилася баба Тася; і череда йде; а я корову припнула коло могилок; коли вертаюся, а вона розрила чорну могилу, яму таку; що ж ти наробила, кричу до неї; і вже вечоріє; таке наснилося
* * *
Тільки в лікарню кладуть, зразу починає щоночі баба Дуня снитися; небіжчиця
* * *
Диявол сам не приходить, а надсилає своїх винюхувачів, що імітують його; аж тоді приходить і він; що ж ви накоїли, диявольські діти; так грайливо до них озивається
* * *
Це її забувся як звати
* * *
Капки капають з вербового листячка в річку; а вода біжучка, аж здається що то не капки, а рибки маленькі викидаються; кльок, і нема; це час найвеличнішого суму; це передчуття якоїсь бідовини
* * *
І зітхнув Господь; і світ надовго повився намарою сторожкого одчаю; і не відаєте, що вас спостигне впісля зітхання Господнього
* * *
Той, що лежав на печі і співав; каже, покличте Галю, вона знає, як далі
* * *
Вздоровлюючись духом усупереч забіганому людству, він перетривав дебелу купу часу; о; яка це солодка й щемка, неповторна й одчайна миттєвічність забуватися про себе колишнього; так і людство пробуває у здогаді небуття
* * *
Мацаючи тесані сокирою одвірки сінешніх дверей; так мовби гарно; а дядько Андрей: що ти знаєш
* * *
Буття як свято; як мить; незначуща, ледь уловна, що її невчутно проживаєш; лиш-но здогадуєшся про неї; вона вже зминула й повториться через вік-і-вік уві снах
* * *
Спочатку докочується гул (…); з давніших писань ця початкова фраза есею про Данте ще молодого Драча запам’яталася найбільш
* * *
Належало б описати, що, де, коли і як; але вони й далі заживали вкотре відвойований простір порожнечі, пестячи червлене тавро на тім’ї; мовби кажучи, мовби говорячи, аж промовляючи; тож застановлюючи остаточну й для решти філософію, що ніде, ніколи, нізащо, ані за жодних обставин; і ми греблися услід тій гнусавій ноті жебрачного існування, щоразу і вкотре переживаючи стани клінічної присмерті
* * *
Який то вже гріх, як забуто на ймення найперший гріх
* * *
Заходять ці лайдаки, що трупи вивозили на кладовище; їх добре годували; писар мав одвозити в Житомир дані, скільки нових померло; а що вона могла дати; посипались коралі з рук; той наступив, аж хрумкнуло
* * *
От хоч би й це; гуманітарна катастрофа; з побільшенням неграмотності побільшується потреба в тлумачах, редакторах, коректорах; але й побільшується кількість безробітних редакторів; але й грамотних тлумачів тож; а що вже казати про коректорів, адже розділові знаки стають необов’язковими
* * *
Бо ще одну катастрофу ми пережили дораньш; людська неохайність, нищення природи, парфумерна індустрія
* * *
Усе, що ми робимо путнього, ми робимо тоді, коли закохуємося і враз почуваємо потребу тікати
* * *
Гоголь як російський стиліст; перші твори внадмір карякуваті; а вже Вибрані місця… явили стилістичну розкіш, недосяжну для тодішніх белетристів
* * *
Перейшовши більшість спокус, але не ставши рабом жодної з них, почуваєш вичерпність; це мов на похороні славетної людини, де всі перейняті віковою зострашливістю
* * *
З що-кожною революцією вроджується страх перед новою владою; і тільки війни послаблюють цей страх
* * *
Виконавців легко виявити, а от замовників майже ніколи; і тому ми несамовито зосереджуємося на виконавцях; вивчаємо технології, засоби, і саме ці набуті знання нас і вбивають
* * *
Теперішній світ це щось мов вигадані ситуації; що не візьми, вскрізь визирає хитруватий писок вигадника; мов бісеня таке; бавиться, й годі йому вгамуватися; це його територія; а ви тут зайві
* * *
Древні манускрипти не порятовують, якщо в сучасному не витворені манускрипти, що вістили б щось таке, чого марно людина дошукується у древніх писаннях
* * *
Нікотиновий текст
* * *
Марк Аврелій наполягав, що смерть є звичайнісінька природна неминучість; чи довгий вік, чи короткий вділено людині; це одна й та ж мить; у цьому й полягає радість існування
* * *
З часом ми облишаємо балачки про літературні твори й заходжуємося коло енергетики їхніх авторів; нам не до вподоби не сам твір, а його автор
* * *
Іноді на хвилі культурницького розпачу заговорюємо й так; це нове покоління, це ще одне відродження
* * *
Ранкові думки, призабуті опівдні; але сум по такій утраті заступається причинуватою радістю; є вимір, де цим думкам затишніше
* * *
Вдивляючись у стару світлину, де ти дитиною у дівчачому платтячку посеред двох сестер, з розпушеним, мов од вітерцю, волоссям; і вражаєшся; у дитинстві ми буваємо схожі на Ейнштейна у старощах
* * *
Завжди ніяково зізнаватися, що добрі діяння задля людини й культури ми творимо, несамовито змагаючись з ворогами людини й культури; українська філософія усе більше постає на схоластику, позбуваючись наріжних понять
* * *
А то якось зовстрінеться поціновувач нашої творчості; доможеться дармової чарки з кавою й зачинає про те, що й роками раніш; от як треба насправді писати; про закоханість у жіночі тіла; без мови, без зору; саме таких жінок потребує митець; та ось чарку осушено, а в чашечці тільки кавовий хуз; і враз туманець роздратування заполонює нашу тяму й рука осікується від кишені з грошима; та й не забариться помста; поціновувач зачинає читати свої дворядкові поетичні екзерсиси, прискаючи слиною
* * *
Й ось вони, користуючись твоєю вдячністю за надане право жити, вдаються до дрібних дачок, аби ти ще з більшою хіттю прислуговував їм
* * *
І на якихось верховіттях слави тебе може спостигнути звичайнісінька аварія, побутова травма; й де здогадатися, чи це випадковість, або чиясь зловмисність
* * *
Містифікатори у житті і творчості; не визнавати чиєїсь вищості; така собі зачаєна війна; і започалася ще вік як тому
* * *
Протистояти нарузі у спосіб компромісів, одвертого спротиву; а ще й філософських вникнень; філософування сприймається з оскаженінням; адже, на думку носіїв наруги, філософія не притаманність етносу; проте ознака расовості; та нам укарбовують в голови, що не існує такого поняття; раса
* * *
Аж на реготи вабить, як де вздриш про цих авторів романів і поетичних книжок, повидаваних чи то за спонсорські, а чи на пенсії; так і перележують на балконах письменницьких осель; як повідав про те письменник з Рівного
* * *
Знов про те ж; хто і як не здавався на вербування; то була така дощова пора; хрумкало під ногами м’ясисте каштанове листя; а вони все тієї ж; вербували, а ми відмовилися
* * *
Віддавати понад силу й не одержувати нічого; спустошення духовне й фізичне
* * *
Найзатишніше на кладовищах; хіба що сторож запитає, до кого ти
* * *
Опівнічні діалоги з самим собою; і хрипкуватий сміх перед досвідком
* * *
Й ця несамовита охочість до сала; мовби згадуючи діда Габра з Дмитренок; як з рукава висновував і поїдав шматочками, виправдовуючись перед бабою; та я ж тріньки
* * *
Непоганий чоловічина; але ж плаксій; у війну есесівці його улюбленого кота розстріляли
* * *
Баба в хату; ковінька впала; це мій дід, каже; у селі щось із двісті людей
* * *
Тройки соли, тройки цукру; буряковий сік робити
* * *
Зоставайтеся здорові! Щасти у дорозі! Прошу вас, нікому не кажіть, з ким я їду.
Я не хочу, щоб у нас у Кодні знали, що я привіз професора. Усі позбігаються; Шолом-Алейхем. Найщасливіша людина у Кодні,1909
* * *
Наснилися дві телеведучі; мов дітки; але з обличчями дорослих жінок
* * *
Што за врємєна, што за абичаї, нєт мужіков; проспівувала басом ця жінка-бовван, бредучи уздовж мілкого у цих місцях моря; на голові вив’язаний бублик з ріденьких кісок, і квітка у тому вузлі; хлопчаки аж голови вивертали, щоб це зазирнути під спідничку
* * *
От не може пробачити батькові за щось; що виростили, вигодували, то це таке; от не можу пробачити, й край
* * *
Поговорити б іще про цих видавців; що вони видавці і письменники водно; цікаве, але й химерне явлення останніх часів
* * *
А от ви, мущина, так нагадуєте мого батька; геть і чуба отак зачісував назад; тільки що от у вас окуляри; а батько гарно бачив; від горілки помер
* * *
Погнати чоловіка на якусь війну, аби решту життя, якщо виживе, він утілював те, що зоветься державою; або те, що від неї лишилося; нація щоразу і вкотре переживає залишкові форми існування
* * *
І знов, словами з Чуми, у нашому місті усі зробляться божевільними; передбачити; передбачення як порятунок
* * *
Людству не випадає вже сподіватися на якусь щасливу нагоду; недоконаність ані в мілітарних змаганнях, ані в вірі; от саме це; недоконаність
* * *
Література ілюзій; коли ціле покоління творящих опромінене ненавистю до того, що є насправді література; література вмирає не через зубожіння жанрів, але щоразу од зненависті до неї
* * *
Кожен писк політика, естрадне нявкання мають свою ціну; але якийсь афоризм, художньо явлена думка письменника нічого не промовляють для тих, що заворожено дослухаються політиків і естрадників; належить вертатися зором і пам’яттю до тих часів, коли творилися сакральні тексти
* * *
Потяг до куріння; найвиразніша ознака пекельної самотності; і це також брак еротичних вражень; руйнуючи здоров’я, людина поборює ці найбільші лихості свого існування
* * *
У Ветхому Завіті є відчуття часу; у Новому Заповіті є лише вчинки; так і людство; побиваючись буденщиною, усе епічне і часове переживає у снах і мареннях
* * *
А ви ж самі так казали; це ж ваші слова; це ж ви так думаєте
* * *
Цитувати Шевченкове; …мені здається, що якби сам Рафаель воскрес отут, то через тиждень умер би з голоду або найнявся у татарина кози пасти…; цитувати завжди
* * *
Ця актриса ні-ні й позиркувала, сидячи й розмовляючи зі славетним поетом; їх поєднували спомини про давніший вибурх поетичного кіно; погляд очей, що вже нічого не промовляли; яка безодня межи людьми, заповнена знанням, яке нічого не означає
* * *
Ця гра аж надто затяглася; уже невдосталь вибудовувати химеру потаємних переслідувачів, замало й ближніх мати за перешкоджувачів творчій праці; ті й ті давно виєдналися на застрашливу машинерію, що вилопачує довкола всенький простір, вимолочує і ветхі сходини до ветхої оселі, де ще цієї зими можна було усамітнитися; та й вперто неоднораз на день і Отче Наш, і Діду мій, дударику, Ой, куди їдеш, Явтуше; й ось уже покрівля тріщить, й ворона зішугує з димаря, де полюбляла дрімати; поки ти домережуєш якусь там соту сторінку пояснювальної записки
* * *
Продовж цього більш як двадцятиліття ми потроху почали звикати до незугарності; на вулицях міст безліч люду з безформними тілами, що рухаються прудко, радісно, нахабно; тим часом обличчя мов од інших якихось тіл; кажуть, вродливі жінки й чоловіки подалися геть, аби підживлювати чужоземні раси
* * *
Є певний час, і пора, і доба, коли творяться певні речі; й не інакші; і якщо не викінчити їх саме за того часу, тієї пори і доби, то продовжити, викінчити, завершити за іншого часу, іншої пори і доби годі
* * *
Заполоненість речовизною світу; хустки й полотняні сорочки зі скринь; інструменти на верстаках у перекошених хибарах; книжки, фотографії у поїджених шашелем рамках; мов залишки давньої цивілізації; й ось ці, що ховають свої багатства, остерігаючись будь-яких речей як доказу; межи цими світами, на диво, ще існує рівновага
* * *
Отож; чи нам вистежувати ознаки доби, а чи
* * *
Я буду банкіром; ще дитиною так раділа; тато в сміхи; мама ж, доцю, на цукерка
* * *
Завдання літератури було розгадати сатанинський сенс доби, що вона й не зробила
* * *
Ов же ж не хотілося у старощах віку спізнати в якійсь демонічній намарі те, про що здогадувався й так усе попереднє життя; і це може бути вдаваний плач або ж помстливий регіт не такої вже й чужої людини
* * *
Доля аборигенних народів; прихищати й вигодовувати інших; тим часом солдати народів-аборигенів сходяться у кривавих бійнях, знищуючи одні одних і вивільняючи простір для інших
* * *
Вавілон як передбачна метафора людства, що вперто мігрує і сповнює світ непогамовним лементом; міфи, як і писання древніх постають на справдешню загрозу
* * *
Наснилися комбінації ошукання народів, континентів, ландшафтів, природних ресурсів; але жодних виразних обрисів, жодної людської постаті; якісь закам’янілі субстанції; це мовби світ щойно зароджується, або ж по глобальній катастрофі; сон як наслідок вірусної болячки; як передчуття одужання; може
* * *
Яка ж бо спокуса описати й цей сон; та ж ні; надто реальні в ньому деякі персонажі; як і їхні діяння в житті; та ж ні; один персонаж, і він виконує вказівки якоїсь мафії, що засідає в сусідніх кімнатах; це судилище над коханням
* * *
Як із хаосу клаптикових записів, накопичених за роки й роки, мов випручується гадка про так і не написані твори; і якими жалюгідними виглядають ті викінчені писання, що по них пізнають імення твоє; і цей сумовитий здогад; оте все, заховане в паперових покладах, не ти творив, це даровано тобі
* * *
Приходять галіфешники; що, гончар, ліпиш; жінка розмальовувала, але забрали, й не вернулася; бо не так вуса Сталіну намалювала; аж тепер музейники довідуються; дєд, щось є; на горищу горшки зо Сталіним, жінка малювала
* * *
Так може тільки наснитися; людина перебуває між велетенськими порожнистими колбами, що їх осягнути на вимір не годна; також на дотик; вона пересувається вузькими щілинами межи цими колбами-резервуарами; й то боком; вона не почуває страху; це її життя, її простір
* * *
Не забувати вражальних поетичних одкровень дев’яностих минулого століття; Між чорним і білим – грудьми і крильми, Між чорним і білим – зшива і торочить. Між чорним і білим ти так обійми, Як криком сова обійма тишу ночі; Петро Галич
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.