…То буде лиш сон?

108

Світ за порогом

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ
…що відчуває сьогодні кожен із нас – в час, коли починає ламатися земна кора і детонують глибинні тектонічні зсуви, що визначатимуть новий світовий порядок двадцять першого століття? так, ми, нерозумні, ще живемо в інтродукції двадцятого віку, вірніше, доживаємо його, хоча перші тривожні дзвінки з непрогнозованого прийдешнього вже пролунали для вчамрілого людства; коли це сталося? коли почалося? можливо, пролог грандіозної геополітичної вистави ми, як глядачі і власне як учасники, – безпечні і безпорадні сліпі кошенята – прогледіли, і двадцять перше століття прийшло до нас із бомбардуваннями Балкан у дев’яносто дев’ятім, чи загадковим, практично досі нерозкритим грандіозним детективом планетарного масштабу трагічного одинадцятого вересня? пам’ятаєте це тривожне фантасмагоричне кіно в онлайні? гігантські палаючі близнюки як цивілізаційний символ застереження людству, інфікованому злом і агресією: ось знак від Всевишнього чи печать сатани, ось неминучий шлях, що його доведеться нам пройти як очищення, як санацію – щоб вижити або ж потонути у вирві жорстокого цивілізаційного смерчу; можливо, нове століття почалося недавньої арабської весни з самоспалення продавця фруктів у північноафриканській країні? той вогонь запалив півсвіту, ламаючи кордони, а довічних всемогутніх диктаторів кидаючи безпомічними під ноги несамовитій юрбі на розтерзання і ганьбище; ну що, захистили вас, що міряли себе рівними богам, танки, мільярди і полчища озброєних до зубів тілоохоронців-головорізів? так ріка, досі тиха й сумирна, в час весняної повені нестримно здимає береги і трощить греблі, і боги вже не рятують, а від великої грізної сили залишається ветхий пісок, і тлінна марнота зостається як свідчення плинності часу і суєтності людської; а може, нове століття розпочалося тут, по обидвох берегах Дніпра, і ми уздріли його похмурі відблиски в приречених зіницях, захованих за чорними лискучими шоломами, відчули в закіптюженому смороді чорних свинцевих димів, що затуляли сиве холодне небо і будили тривожний неспокій в розчахнутих душах; побачили в дикунському кривавому сафарі на покатій кам’янистій вулиці, що стелиться від аристократичних пагорбів униз, у намолену яругу, де вічно нуртує неспокій і витає дух затятої непокори звитяжного і нещасливого народу? а може, тут, на цій вулиці, браму нового часу якраз і відкрила ось ця священна жертовна кров, що просочилась між каміння і теж закаменіла навіки, і підняла догори містичну завісу нового століття, і все, що сталося потім – то буде лиш сон приреченого людства, котрий породжує чудовиськ…

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!