Вона лежала з заплющеними очима і слухала як летить безкінечно вода. Шурхіт нагадував їй далеке кохання, коли купалася з Котею. Вони стояли наго під душем, а вода шуміла безкінечно. Це було так багато років тому, що все забулося, тільки в серці горів спомин його ніжних слів: «Я тебе люблю», як шепіт безкінечної води. Але тепер, коли вона лежала з заплющеними очима, безкінечний потік води дратував її. Вона подумала зі злістю: «Чому студент так довго купається. Що він там робить?».
Встала, підійшла до дверей лазнички і постукала в двері. Студент вимкнув воду. Стояв тихо, затуливши руками свою таємницю. Вона це побачила через розмазану шибку. Його оголене тіло нагадало їй Котю. Але Котя не закривав руками перед нею своєї таємниці.
– Вам не соромно!? – закричала.
Повернулася до ліжка і лягла. Увімкнула настільний торшер і взяла до рук книжку. Розгорнула її автоматично на 30-ій сторінці, але не читала, вдивлялася в текст і зітхнула. Раптом побачила, що на сторінці є вірш, а не прозовий твір, як початково думала. Цей твір раптом зацікавив її. Вона прочитала заголовок. Але той їй нічого не говорив. Вірш описував подію, де дівчина посміхалася до свого хлопця і їй робилися ямки в щічках. «Це наче про мене», – подумала. Так пестливо про її щоки говорив Котя. Він казав «щічки» і ніжно доторкався до них своїми вустами.
Тим часом студент вийшов з-під душу і зайшов на кухню. Вона чула, як він увімкнув чайник, витягнув з шафки філіжанку і гримнув дверками. Це роздратувало її.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Не можна тихіше!? – скрикнула.
– Пробачте!
Вона заспокоїлася. Почала знову гортати книжку, але не читала її. Студент заглянув до її кімнати і запитав:
– А ви не хочете чаю?
– Чому б ні? – сказала і вийшла на кухню.
Пригадала, що заховала тістечка, куплені кілька днів тому. Підійшла до холодильника і відчинила його. Здивувалася: весь простір скляних поличок займали пакетики з харчами. Вчора до студента приїздила бабуся і навезла йому їжі на цілий тиждень. Вона помітила в скляній банці борщ, а в прозорій упаковці – вареники. Запитала:
– А вареники з якою начинкою?
– Я навіть не знаю, – знітився студент, – це вчора привезла бабуся.
Витягнула тістечка і поставила перед студентом.
– Пригощайтеся, – сказала.
Вранці студент поїхав на заняття. Вона залишилася сама і довго лежала в ліжку. Але згодом підвелася і зайшла до незачиненої кімнати хлопця. Вона зовсім випадково опинилася у цьому особняку на околиці міста, як біженка. Якби не війна, вона б навіть не знала, де на мапі існує таке місто. Внесла свою валізу і пакет з книжками і виявилось, що житиме в невеликій кімнаті з вікном на подвір’я з машинами. Коли переступила поріг особняка, в приміщенні поруч уже мешкав студент. Вони мали ділитися кухнею і холодильником, столом та двома табуретками. Спільною виявилася також ванна кімната. Господаря особняка вона не бачила, він перебував за кордоном. Питання помешкання і оплати за квартиру вона узгоджувала з власником ремонтної машин, яку бачила з вікна. Студент, щоб не попасти до війська, встиг виїхати на два місяці до повноліття і поступив у якесь технічне приватне училище. Він казав, що воно польською мовою має назву академії. Що він там вивчав, вона не знала, це її не цікавило. Відчинила шафку з речами студента і перше, що їй впало у вічі, це була його спідня білизна. Її зацікавили не майки, чи футболки, а труси. Не думала, що студент може мати такий вибір трусів. Котя мав одні, які скидав на ніч, і вони спали наго, а вранці він їх одягав і біг на пари. Вона делікатно взяла до рук труси студента. Вони були синього кольору в жовті рачки. «Нічого собі», – подумала. Притулила їх до губ і втягнула запах. Вона не могла збагнути, чи вони пахнуть приємною композицією одеколону, чи якісним пральним порошком. Це сполохало її, вона оглянулася, чи є сама в кімнаті. Настрашена поклала труси в рачки назад і вийшла непомітно з кімнати.
Студент повернувся з навчання пізно і сидів на кухні. Вона вже лежала в ліжку. Ввечері любила у своєму смартфоні переглядати сторінки Фейсбуку. Їй закортіло побачити сторінку студента, але вона не знала, як його звати. На своєму Фейсбуці вона мала вже перших польських друзів. Вчилася читати польською з їхніх профілів. «Яка смішна польська мова», – сконстатувала. «Цікаво, з ким на Фейсбуці спілкується студент? – подумала. – Напевне, з дівчатами». Ця думка роздратувала її. Звичайно, ті негативи в її емоціях спалахнули лишень на мить. Вона хоч і знала студента кілька днів, та вже симпатизувала йому і відчула, що ревнує його. На вечерю запропонувала навіть по чарці польської горілки «Шопен». Вони випили пляшку і студент сидів підперши підборіддя рукою та всміхався. Зрозуміла, що він не звик пити горілку, тому увійшла до своєї кімнати і глянула у дзеркало. Уявила, як він на перервах між парами розмовляє з дівчатами по телефону, як моделює голос, як сміється. Вона уявила, як він нахиляється, щоб зав’язати шнурівки на своїх білих кросівках з дасслерської «Пуми». Він перекладає шнурівку через верхні люверси, а дівчата бачать шматок його трусів в рачки внизу спини. Вона також захотіла бути між дівчатами і спостерігати за відслоненим попереком студента і його рачками. «Заспокойся», – прошепотіла сама до себе. Вона відчула, що повинна піти на хвилину до лазнички. Накинула на себе гіпюровий блакитний пеньюар, який придбала до війни на виїзд в Єгипет, де відпочивала в Хургаді. Вийшла на кухню і сором’язливо пробігла повз студента, затулюючи рукою одну полу прозорого халата. Вона помітила, що студент почервонів на обличчі і це справило їй приємність.
Якось в неділю зранку, коли вона пила каву з молочком на кухні, студент метався між своєю кімнатою та лазничкою. Він виразно поспішав і вона сказала:
– А тут неподалік є наша церква. Ви не бажаєте поїхати зі мною на Богослужіння? Її видно з вікон двадцятого автобусу, який прямує від нас до центру.
Правда, двадцятим автобусом вона їздила зрідка, бо замовляла зручне таксі і їхала до центру. Раз навіть залишила в салоні позичений портативний ноутбук. Але таксист виявився чесним і привіз ноутбук за кілька годин.
– Я не ходжу до церкви, – відповів сухо студент.
«Як це так, – подумала, – не ходить до церкви». І голосно сказала:
– Тоді куди ходите?
– На дівчат! – відповів студент і засміявся.
Ця відповідь здалася їй провокативною. Почала навіть думати, чому він так відповів. Невже дає їй зрозуміти, що вони, живучи поруч в своїх кімнатах, нічим не пов’язані. Єднає їх лишень те, що вона двічі на день слухає безкінечний шурхіт води, коли студент миється в душі, і тоді вона підбігає до дверей та кричить:
– Як вам не соромно, економте воду!
Правда, окрім оплати за свої кімнати, вони окремо платили порівну за воду, газ і світло. Але яка тут рівність платежів, коли студент годинами стоїть під душем і не має у звичці вимикати світло на кухні. Врешті це не її продукти зберігалися в холодильнику, бо вона дотримується дієти. «Це все елемент побуту, – подумала, – лишень би скоріше закінчилася війна!».
Почався жовтень і до студента приїхали мама з бабусею. Вони привезли йому харчів і холодильник довго гудів, аж поки не охолодив усіх пакетів з їжею. Візит жінок насторожив її. Вона відчула до них якусь невідому їй дистанцію. Жінки ночували у знайомих у центрі міста, але вечорами сиділи на кухні зі студентом і розмовляли. Вона з ними тільки віталася і весь час перебувала в своїй кімнаті. Відчувала, що вони щось приховують перед нею. Бабуся студента видавалася їй молодшою за неї, а ось мамі вона не могла надати конкретного віку.
Коли вони виїхали, студент заявив, що переїжджає до гуртожитку. Ця звістка прибила її: «Як це так, переїжджає?». Тепер вона зрозуміла, що бабуся і мама вирішили заховати студента від неї. «Коли вони про це говорили? – думала. – Адже я була весь час в кімнаті і чула про що вони безкінечно гуторять».
Минуло кілька днів і студент мав уже відселятися до гуртожитку. Його дві валізи стояли спаковані. Шафка спорожніла і в ній не було вже білизни. Десь перед десятою вечора вона зайшла до його кімнати. Побачила, що він вже влігся у постіль і тримає в руці смартфон. Підійшла і лягла біля нього. Забрала йому смартфон і сховала під подушку. Він мовчав і зробив для неї місце. Лежав нерухомо, заплющивши очі. Вона притулилася до нього і почала цілувати його у щоки. Пальцями ніг зсунула вниз його труси в рачки. Відчула, що він нічим не нагадує їй Котю з минулого. Це їй надало сміливості. Кохання зі студентом було чимось несподіваним для неї. Тому вона прошепотіла йому на вухо:
– Як вам не соромно залишати мене саму на тій квартирі після того, що було між нами!
Ніч з 21 на 22 березня 2023 року
(З антології «Війна епохи постмодерну. Випробування вогнем»).