“Українська літературна газета”, ч. 12 (356), грудень 2023
Вона лежала з заплющеними очима і слухала як летить безкінечно вода. Шурхіт нагадував їй далеке кохання, коли купалася з Котею. Вони стояли наго під душем, а вода шуміла безкінечно. Це було так багато років тому, що все забулося, тільки в серці горів спомин його ніжних слів: «Я тебе люблю», як шепіт безкінечної води. Але тепер, коли вона лежала з заплющеними очима, безкінечний потік води дратував її. Вона подумала зі злістю: «Чому студент так довго купається. Що він там робить?».
Встала, підійшла до дверей лазнички і постукала в двері. Студент вимкнув воду. Стояв тихо, затуливши руками свою таємницю. Вона це побачила через розмазану шибку. Його оголене тіло нагадало їй Котю. Але Котя не закривав руками перед нею своєї таємниці.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Вам не соромно!? – закричала.
Повернулася до ліжка і лягла. Увімкнула настільний торшер і взяла до рук книжку. Розгорнула її автоматично на 30-ій сторінці, але не читала, вдивлялася в текст і зітхнула. Раптом побачила, що на сторінці є вірш, а не прозовий твір, як початково думала. Цей твір раптом зацікавив її. Вона прочитала заголовок. Але той їй нічого не говорив. Вірш описував подію, де дівчина посміхалася до свого хлопця і їй робилися ямки в щічках. «Це наче про мене», – подумала. Так пестливо про її щоки говорив Котя. Він казав «щічки» і ніжно доторкався до них своїми вустами.
Тим часом студент вийшов з-під душу і зайшов на кухню. Вона чула, як він увімкнув чайник, витягнув з шафки філіжанку і гримнув дверками. Це роздратувало її.
– Не можна тихіше!? – скрикнула.
– Пробачте!
Вона заспокоїлася. Почала знову гортати книжку, але не читала її. Студент заглянув до її кімнати і запитав:
– А ви не хочете чаю?
– Чому б ні? – сказала і вийшла на кухню.
Пригадала, що заховала тістечка, куплені кілька днів тому. Підійшла до холодильника і відчинила його. Здивувалася: весь простір скляних поличок займали пакетики з харчами. Вчора до студента приїздила бабуся і навезла йому їжі на цілий тиждень. Вона помітила в скляній банці борщ, а в прозорій упаковці – вареники. Запитала:
– А вареники з якою начинкою?
– Я навіть не знаю, – знітився студент, – це вчора привезла бабуся.
Витягнула тістечка і поставила перед студентом.
– Пригощайтеся, – сказала.
Вранці студент поїхав на заняття. Вона залишилася сама і довго лежала в ліжку. Але згодом підвелася і зайшла до незачиненої кімнати хлопця. Вона зовсім випадково опинилася у цьому особняку на околиці міста, як біженка. Якби не війна, вона б навіть не знала, де на мапі існує таке місто. Внесла свою валізу і пакет з книжками і виявилось, що житиме в невеликій кімнаті з вікном на подвір’я з машинами. Коли переступила поріг особняка, в приміщенні поруч уже мешкав студент. Вони мали ділитися кухнею і холодильником, столом та двома табуретками. Спільною виявилася також ванна кімната. Господаря особняка вона не бачила, він перебував за кордоном. Питання помешкання і оплати за квартиру вона узгоджувала з власником ремонтної машин, яку бачила з вікна. Студент, щоб не попасти до війська, встиг виїхати на два місяці до повноліття і поступив у якесь технічне приватне училище. Він казав, що воно польською мовою має назву академії. Що він там вивчав, вона не знала, це її не цікавило. Відчинила шафку з речами студента і перше, що їй впало у вічі, це була його спідня білизна. Її зацікавили не майки, чи футболки, а труси. Не думала, що студент може мати такий вибір трусів. Котя мав одні, які скидав на ніч, і вони спали наго, а вранці він їх одягав і біг на пари. Вона делікатно взяла до рук труси студента. Вони були синього кольору в жовті рачки. «Нічого собі», – подумала. Притулила їх до губ і втягнула запах. Вона не могла збагнути, чи вони пахнуть приємною композицією одеколону, чи якісним пральним порошком. Це сполохало її, вона оглянулася, чи є сама в кімнаті. Настрашена поклала труси в рачки назад і вийшла непомітно з кімнати.
Студент повернувся з навчання пізно і сидів на кухні. Вона вже лежала в ліжку. Ввечері любила у своєму смартфоні переглядати сторінки Фейсбуку. Їй закортіло побачити сторінку студента, але вона не знала, як його звати. На своєму Фейсбуці вона мала вже перших польських друзів. Вчилася читати польською з їхніх профілів. «Яка смішна польська мова», – сконстатувала. «Цікаво, з ким на Фейсбуці спілкується студент? – подумала. – Напевне, з дівчатами». Ця думка роздратувала її. Звичайно, ті негативи в її емоціях спалахнули лишень на мить. Вона хоч і знала студента кілька днів, та вже симпатизувала йому і відчула, що ревнує його. На вечерю запропонувала навіть по чарці польської горілки «Шопен». Вони випили пляшку і студент сидів підперши підборіддя рукою та всміхався. Зрозуміла, що він не звик пити горілку, тому увійшла до своєї кімнати і глянула у дзеркало. Уявила, як він на перервах між парами розмовляє з дівчатами по телефону, як моделює голос, як сміється. Вона уявила, як він нахиляється, щоб зав’язати шнурівки на своїх білих кросівках з дасслерської «Пуми». Він перекладає шнурівку через верхні люверси, а дівчата бачать шматок його трусів в рачки внизу спини. Вона також захотіла бути між дівчатами і спостерігати за відслоненим попереком студента і його рачками. «Заспокойся», – прошепотіла сама до себе. Вона відчула, що повинна піти на хвилину до лазнички. Накинула на себе гіпюровий блакитний пеньюар, який придбала до війни на виїзд в Єгипет, де відпочивала в Хургаді. Вийшла на кухню і сором’язливо пробігла повз студента, затулюючи рукою одну полу прозорого халата. Вона помітила, що студент почервонів на обличчі і це справило їй приємність.
Якось в неділю зранку, коли вона пила каву з молочком на кухні, студент метався між своєю кімнатою та лазничкою. Він виразно поспішав і вона сказала:
– А тут неподалік є наша церква. Ви не бажаєте поїхати зі мною на Богослужіння? Її видно з вікон двадцятого автобусу, який прямує від нас до центру.
Правда, двадцятим автобусом вона їздила зрідка, бо замовляла зручне таксі і їхала до центру. Раз навіть залишила в салоні позичений портативний ноутбук. Але таксист виявився чесним і привіз ноутбук за кілька годин.
– Я не ходжу до церкви, – відповів сухо студент.
«Як це так, – подумала, – не ходить до церкви». І голосно сказала:
– Тоді куди ходите?
– На дівчат! – відповів студент і засміявся.
Ця відповідь здалася їй провокативною. Почала навіть думати, чому він так відповів. Невже дає їй зрозуміти, що вони, живучи поруч в своїх кімнатах, нічим не пов’язані. Єднає їх лишень те, що вона двічі на день слухає безкінечний шурхіт води, коли студент миється в душі, і тоді вона підбігає до дверей та кричить:
– Як вам не соромно, економте воду!
Правда, окрім оплати за свої кімнати, вони окремо платили порівну за воду, газ і світло. Але яка тут рівність платежів, коли студент годинами стоїть під душем і не має у звичці вимикати світло на кухні. Врешті це не її продукти зберігалися в холодильнику, бо вона дотримується дієти. «Це все елемент побуту, – подумала, – лишень би скоріше закінчилася війна!».
Почався жовтень і до студента приїхали мама з бабусею. Вони привезли йому харчів і холодильник довго гудів, аж поки не охолодив усіх пакетів з їжею. Візит жінок насторожив її. Вона відчула до них якусь невідому їй дистанцію. Жінки ночували у знайомих у центрі міста, але вечорами сиділи на кухні зі студентом і розмовляли. Вона з ними тільки віталася і весь час перебувала в своїй кімнаті. Відчувала, що вони щось приховують перед нею. Бабуся студента видавалася їй молодшою за неї, а ось мамі вона не могла надати конкретного віку.
Коли вони виїхали, студент заявив, що переїжджає до гуртожитку. Ця звістка прибила її: «Як це так, переїжджає?». Тепер вона зрозуміла, що бабуся і мама вирішили заховати студента від неї. «Коли вони про це говорили? – думала. – Адже я була весь час в кімнаті і чула про що вони безкінечно гуторять».
Минуло кілька днів і студент мав уже відселятися до гуртожитку. Його дві валізи стояли спаковані. Шафка спорожніла і в ній не було вже білизни. Десь перед десятою вечора вона зайшла до його кімнати. Побачила, що він вже влігся у постіль і тримає в руці смартфон. Підійшла і лягла біля нього. Забрала йому смартфон і сховала під подушку. Він мовчав і зробив для неї місце. Лежав нерухомо, заплющивши очі. Вона притулилася до нього і почала цілувати його у щоки. Пальцями ніг зсунула вниз його труси в рачки. Відчула, що він нічим не нагадує їй Котю з минулого. Це їй надало сміливості. Кохання зі студентом було чимось несподіваним для неї. Тому вона прошепотіла йому на вухо:
– Як вам не соромно залишати мене саму на тій квартирі після того, що було між нами!
Ніч з 21 на 22 березня 2023 року (З антології “Війна епохи постмодерну. Випробування вогнем”).
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.