Письменник Степан Процюк працює над романом про Григора Тютюнника. Як повідомляє ukrainainc.org, на своїй сторінці в соцмережах він запропонував увазі читачів, за словами автора, «уривок із доволі непростого розділу-алегорії <…> про Михайла (батька), Григора і Григорія Тютюнників (двох його синів, рідних по батькові) і Світове Дерево (або Вічне Дерево Життя)». Пропонуємо цей уривок нашим читачам.
Батько не приходив ніколи. Григір пам’ятає лише, як він болісно махнув йому рукою –і щез, розчинився, пропав навіки… Потім були якісь листи, розмови.. Колись Батько помер або його вбили. Може, тоді Батько корчився на підлозі, сподівався допомоги , саменький, вимучений у безконечних мерзлотах…
Снився дуже рідко.
…Найвиразніший сон був на початку березня 1980 року. Батько вибіг із дивного золотого туману, ніби сам був у ризах, кричучи:
– Не ходи туди! Не роби того!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Григір виразно бачив Батька молодим. Він був молодшим від нього, Григора. Його ідеал та ідол був у сні молодшим від нього! Золотий туман навколо Батька почав поволі темніти, набираючи багряно-кривавого відтінку. Все небо із сну, будучи допіру синім, поволі просякало кров’ю. Ніби Батько, який вийшов із золотого туману, ніс на плечах наплечник, із якого –всюди!- просочувалася кров, зверху донизу, знизу доверху.
– Не ходи туди! Не роби того!
Голос звучав пронизливо, навіть трохи істерично. Та вони всі, Тютюнники, були трохи припадочними. Григір хотів посміхнутися. Але губи не розсувалися.
Потім у їхньому полтавському степу раптово з’явилося велике дерево. Гігантське Самотнє Дерево. Батько і він почали кружляти довкола нього. Григір намагався наздогнати тата, тато намагався наздогнати Григора, ніби гра у чотири руки, вони протягали руку і руки, але батько множився на декілька батьків, потім Григір множився на кілька Григорів, наче десь у степу раптом взялися великі дзеркала, що відбивали рух Григора і його тата колом, довкола Дерева.
Григір не міг наздогнати батька, голос губився у галактичному безмірі, батько не міг наблизитися до Григора, проте Гігантське Самотнє Дерево якось допомагало їхній першій зустрічі після того, коли батька назавжди забрали і він помер у сибірських мерзлотах. Права і ліва сторона степу, низ і верх раптом засвітилися Дзеркалами. Вони були повсюдно: дзеркала, дзеркала, дзеркала , а поміж ними багатократні батьки Михайли із восковими лицями і дорослі сумні Григори, багато тисячогригірників.
Раптом у дзеркалах майнула самотня зболена постать третього Тютюнника, Григорія, що протягав руки до батька і сина, а відтак теж потрапив у коло біля Самотнього Великого Дерева , а від Дерева перейшов у тисячогригорійники у повсюдних космічних дзеркалах…
Здавалося , що Григір і батько ніколи не прощалися і мають зв’язок після смерті старшого Тютюнника, і матимуть після смерті молодшого. Велике Самотнє Дерево є прихистком для їхніх душ, воно ще прийняло Григорія, а Дзеркала двоять, потроюють, множать усе і всіх до незбагненної людським розумом нескінченності…
Золотий туман так само несподівано окутав батька, так м’яко, без різкості прощального голосу чи жаху перепаленої мовчанки…
Григір прокинувся, відчувши холод на руках і на серці. Холод був таким необорним, ніби мав тут таки заморозити Михайлового сина, щоб нікуди не ходив і щось не робив найближчими березневими днями…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.