Багато років тому в селі Єсіони оселився чортик Кічка. У нього був хвіст, роги і небувала сила. Зумів, нелюд, млинове колесо обертати. Любив також усяке витворяти. Полошив худобу, когось у болото або калюжу впхнув, мандрівника збивав з дороги. Дівчатам кидав у чоботи кропиву. Однак завжди можна було Кічку прогнати кількома краплями свяченої води або знаком святого хреста.
Одного дня убогий селянин трудився на полі. Гнув спину зранку до пізнього вечора, розмахувався мотикою, бо не було у бідняка коня. На межі лежала загорнута у льонову хустку скибка хліба. Чорт з кущів слідкував за селянином, і таки знайшов сніданок на межі. Підкрався, схопив, проковтнувши скибку хліба, зареготав з радості. Після втрати хліба селянин заплакав. Звичайно, по-людськи. Плакав, бо ж взяв з дому останню скибку хліба. Міг її залишити дітям, але взяв, щоб підкріпитись після цілоденної роботи. Але з’їв її чорт. А Кічка у той час на радощах плескав себе по стегнах. Тоді надійшов один з ад’ютантів самого Вельзевула. Не знати, чи доторкнувся його людський плач, чи сміх друга. Подивився, і вгадав, що відбулося на межі.
– За свій недостойний вчинок, – покартав ад’ютант Кічка, – будеш працювати у цього бідняка. Як кінь! І так довго, доки не купить собі ставну кобилу.
І не можна було сказане забрати назад.
Отож працював Кічка наполегливо. Сіяв, косив, збирав. А коли селянин нарешті зібрав гроші і придбав ставного каштанка, забрався Кічка із села. З ганьби. Бо й чорти також мають свою честь. Поселився в очереті біля близького озера. На самоті.
Сто п’ятдесят, може, двісті літ пізніше їхав на велосипеді через Єсіони Стах Поперек. На багажнику велосипеда пружина притискала буханку хліба. Купив її для дітей, бо з того часу, як жінка спочила на цвинтарі, одинокий виховував четверо дітей. Не доїхав додому, з хати Тадка Клоса, також вдівця, доносились підхмелені чоловічі голоси.
– П’ють, – тут же відгадав Стах Коперек. – Напевно продав яблука, – робив висновок, та не помилявся.
Ранком Тадек нарвав три ящики фруктів зі своєї єдиної антонівки. Це вистачило на пів літра чистої горілки і пляшку найдешевшого вина.
Велосипед спер на пліт, швидко перескочив чотири спорохнілі сходи, переступив поріг галасливої хати, бо думав, що не відмовлять і йому келишок. На цей раз не помилявся.
Відгомін п’янки привабив також Зуґмунта Дуду, який знеохочено стояв під плотом, був готовий приєднатися до галасливих, однак вагався, знаючи, що келишком його не вгостять, бо і він сам, хоча й любив випити, то ніколи нікого горілочкою не почастував. Стояв отак, стояв, аж тут побачив велосипед з буханкою хліба. Не міг випити, але хліба міг скуштувати. Тільки руку простягти. Простягнув, з’їв половину, другу полину кинув собакам.
Ніхто з людей не бачив, як Дуда ламав хліб, впихав собі в уста, потім кормив собак. Спостеріг це лише ад’ютант Вельзевула, бо ж він не зупиняється у своїй пекельній місії – досліджувати Землю.
– Будеш смажитись у пеклі! Я про це подбаю! – завило чортисько зі злістю.
Дуда про чортівську ухвалу нічого не знав, тому й не дуже переймався. Зрештою, у пекло навіть і у казці не вірив.
Провісник пекельний почимчикував далі й побачив Кічку. Сидів під вербою і зігрівав старі кості. Бо чорти хоча й не вмирають, але старіють. Так казала бабуся Стаха Коперки. Не знати, звідки у неї це взялося, але це була розумна жінка.
«Заплатив за свій вчинок довічним поневірянням, – подумав. – І чи треба було йому цього? Для пекла це ніяка втіха, для людей ніяке ж напучування».
На хвилину йому стало жаль пекельного друга. Але що ж Кічці до його співчуття, хоча воно й від такого високопоставленого. Ад’ютант про це знав, тому й прискорив ходу, щоб його Кічка не побачив.
Незабаром біля ставка присів Зіґмунт Дуда. З корзиною на в’юнів. Під вербою побачив сплячого чортика.
«Що це за машкара?» – подумав і потягнувся за каменем. Шпурнув і потрапив у чортове вухо.
Кічка боляче заскиглив. Бідний чорт.
З польської переклав
Іван Яцканин
На правах реклами. Вам потрібен ремонт ноутбуків Lenovo 20V, A5, K5 і S5 Pro та інших серій? Тут майстри, які мають досвід більше 7 років, проводять безкоштовну діагностику, використовують оригінальні запчастини та «витратні матеріали», чистять від вірусів і налаштовують ПЗ.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал