Шлях їхній відміряно…

80

 
З циклу «Світ за порогом»
Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ
…історія кожної імперії є по-своєму особливою, але переважно все ж традиційно схожою на інші; зазвичай розпочавшись зі збройного заколоту групи наближених до престолу підступних холуїв, незадоволених куцими розмірами ренти, чи таємної змови молодих, мріючих про лаври якщо не Наполеона, то принаймні Піночета пасіонарних полковників і амбітних честолюбивих майорів, для яких лібералізм правителя був рівнозначний ганьбі і державній зраді, або ж поставши на руїнах своєї ослабленої і погрузлої в хаос громадянської війни чи кривавих міжусобиць попередниці, історичний термін якої вже скінчився, та чи інша імперія надалі певний час розвивалась і рухалась окремішнім, властивим лише їй шляхом; втім, історія демонструє приклади, коли цілі величезні території, не будучи запліднені енергетикою державницької сили їхніх насельників, опинялися в полоні чужої агресивної волі; так сталося і з землями, що вільготно розкинулись по обидва береги Дніпра; на довгі століття морок бездержавності покрив цю подаровану Богом ойкумену цивілізацій важенною, солоно і густо напоєною кров’ю незчисленних жертв попоною людського болю, багатовікових страждань і трагедій; на довгі століття тьма глухої невизначеності і топос поразки запанували на цих просторах; чомусь Господь розпорядився так, що саме тут зійшлися в смертельному герці одвічні непримиренні стихії – Степ із його філософією відкритої експансивної агресії – і Заселений простір, мешканці якого, наглухо зачиняючи вікна і двері нехитрих помешкань, зліплених із дерева, глини й соломи, і запекло, невідступно боронячи своє, все ж наївно сподівалися, що цього достатньо, аби вціліти і вберегтися від викликів і загроз чужого прийшлого світу, і що Господь оберігає їх, і їхніх дітей, котрих вони вчили ніколи не красти, не зазіхати на чуже і вірити в невидиму силу, що живе в кожній стеблинці, у сонячнім промені, у життєдайному дощеві – у цьому дивному і незбагненному дивосвіті, засвідченому духами предків; вони вірили, що Господь оберігає їхні пахучі землі, і розкішні зелені поля, і химерні ліси, і ситу худобу, і весь цей неймовірний і затишний світ, в якому вони жили, вигріваючись під щедрим сонцем помірних широт улітку і ховаючись у свої тісні, але затишні глиняні хати щозими від лютої холодної стужі, котра покривала благородним білим саваном їхні землі і сковувала товстим льодяним панцирем їхні річки; насправді ж утекти від неминучого було неможливо; невблаганна троянда жорстоких вітрів історії кожного разу зумовлювала нове вторгнення зі сходу, де безкрайні євразійські степи з воістину безмежними пасовиськами сприяли просторовій інвазії кочівників, які традиційно, безупинно, орда за ордою, століття за століттям, прямували, підганяючи низькорослих кошлатих коней, на захід, і щовечора назустріч їм  за далекий пруг сідало велике червоне сонце, і в зашкарублі засмаглі обличчя віяли теплі вологі вітри, обіцяючи соковиту пашу, покірних роботящих рабів і солодких як мед тонкостанних зеленооких невольниць; свавільна експансія звиклих до постійного руху і щоденної свіжої здобичі чужинців безперечно перемагала, вони агресивно і нестримно відвойовували життєвий простір у безпечних, кволих і обтяжених важкою роботою на землі аборигенів і змушували коритися своїй брутальній силі; так виростали обмежені найближчою рікою чи пасмом пагорбів химерні куці володіння, малі настільки, що за день-два можна добрим конем об’їхати всі довколишні землі, і так поставали великі імперії, неосяжні, як тамерланівська чи вилицюватих спадкоємців-чингізідів, могутні імперії з невблаганними жорстокими законами і свавільними володарями, які приходили, щоб убивати і підкорювати, здавалося б, навічно, і не здогадувались, що час їхній пораховано, а шлях їхній відміряно неземними ступінями…
 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!