“Українська літературна газета”, ч. 10 (378), жовтень 2025
За читанням перекладу вірша Р.М. Рільке «Осінь» (Спадає листя, падає з-за хмар, …») у виконанні В. Стуса чомусь подумалось про наступне.
А може, саме осінь спричиняється до появи книжок, до народження текстів? Це – пора контрастів і одночасно – мідний час мовчазного золота. Бо тільки в осені ще можна почути співи літа, які за мить змінюються голосом зими. Це не значить, що осінь не має свого звучання, ні, просто її мелодія завжди має тепло-холодні вкраплення, які спочатку пантеличать, потім насторожують, а тоді приносять насолоду межичасся. Осінь – пора постмодернізму, бо грається з кольорами, звуками, теплом і водою, настроєм та бажаннями й занурює в спогади, то народжуючи їх, то витягаючи з минулого. Її усмішка завжди складається з тисячі тисяч інших усмішок, які раптово виринають серед стишених холодних вогкостей несподіваним уривком сонця й теплощів. Хіба може осінь бути мідною й золотою одночасно? Може, на це спроможна лиш вона, своїми вогнистими клаптиками, своїми бенгальськими вогниками листяності, своїм бурштиновим багряним намистом. Бурштин – це перлина осені. Мідь для нас є металом буденності, а золото – металом свята. Осінь видається звичайною, буденною порою переходу до сну, де все начебто вже зрозуміло за віки її влади, її безпомильного й невблаганного отронення. Але ж за всім її плином завжди стоїть таємниця, щоразу вона щось приховує, щось ховає за аркушиками листя, які розкидає нам під ноги, за мряковою заволокою, за сплячими туманами. Тільки восени хмари спускаються на землю, щоб відпочити. Вони лягають на дахи, вершки дерев, пагорби й холодні сонні й застиглі хвилі трав, вкриваючи все туманом. І тільки осінь знає, що це – не туман, він прийде пізніше, це – потомлені хмарини, які з її дозволу відпочивають після літніх вигонів блакиттю. Це – одна з таємниць осені. Осінь завжди мідна своєю практичністю плодозрілості, листєвкладання, але й завжди золотить миттю таємничої краси. Але вона завжди мовчить про свої секрети, бо кожен їх має віднайти сам, вона їх не оголошує, але й не приховує їх. Тому вона є мідним часом мовчазного золота. Ніде немає стільки тиші, як у прихистку осені (зима звучить хуртовинністю, весна є співом злив й проливнем пташиності, а літо є володарем звуків, не випускаючи з-під своєї влади їх оркестру й не даючи йому замовкнути). Тиша осені – її особлива прикраса, її принадність, її мовчазний заклик чути. Чути світ і себе. Можливо саме восени у кожного є шанс бути почутим й почути невисловлене.
Але коли тиша єднається з таємницею та грою звучання кольорів, то історії відчитуються й малюються самі собою. Хіба не книжки найбільше люблять обійми? Вони люблять м’яко стиснути серед пір’їн своїх сторінок відкритий лист від осені – її листок. Й щоразу для нас цей її лист є історією, яку слід відчитати або оповіддю, яку слід розповісти. І тут осінь з ледь помітною усмішкою (як ледь помітне сонце серед її днин), каже: «обери сам, читатимеш історію чи її напишеш».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Тому може саме осінь є музою читання й текстотворення, й навіть тоді, коли її бурштинове намисто вже змінять перлини зим?
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.