Руслан Новакович. «Оберемок сміху з полтавського базару»

Гомонить полтавський базар:

• Домашня курочка! З потрошком!
• Мнясо! Мнясо!
• А що воно за м’ясо?
• Підсвинок, ще вчора бігав. Ось подивіться.

Сивий чо

лов’яга принюхується…

• Тю! Та це ж кнур!
• Та ви, дядьку, самі кнур! Тьху на вас! Неграмотні! Ідіть, бо то від вас смердить.
• Ціп-ціп-ціп. Ціплятка! Недорого!
• Гарні ціплятка, тай й дівчатка гарні!
• Беріть! Іще прийдете!
• А з хазяйкою, в хороші руки? – сивочолий гульвіса схиляється над молодичкою.
• Дядьку не заглядайте в пазуху, там грошей немає! Не сорому, не стида, ти ба! Заглядає, як сорока в кістку…

 

• Карасі! Карасі!
• Огірочки!
• Це всі, чи ще є?
• Ото все шо є. Де ж, як огудина погоріла від спеки!
• Добираєм меду!
• Картопелька! Добренна! Розвариста! Шановний, зупиніться, такої ні в кого нема.
• Ой, ні! Дивіться яка вона вічкована!
• Так некроплена ж!
• Ото всі так кажуть!
• Еге, значиться ви не бачили кропленої, вона гладенька, як моя голова. – продавець проводить долонею по лисині.
• Ну дайте на пробу, як розвариста, то завтра ще прийду.
• Беріть, не пошкодуєте, а за завтра не знаю, обіцяли забрати 5 лантухів до ресторану.
• Вмієте ціну набивати! Гаразд, зважте кіло.
• … Я так і знав, що ви оптовий покупець, більше грошей на маршрутку переведете. – зважує. – Споживайте на здоров’ячко!
• А вам спродатися! – щиро усміхається купець.

 

• Жіночко, ви по яких днях з молоком?
• Та кажний день… Приходьте!
• Диня! Диня – нєабнакновенно солодка!
• Кавуни як дзвін! Підходим усі!.. Та не мніть їх так!
• Та я не мну, а вибираю.
• Я ж і чую, як риплять.
• Треба якнайкращий  малятам знайти.
• Та вони всі гожі! Як дзвін!
• Липучки від мух і комах, носочки-лапочки! Обращаєм вніманіє! – жінка гостроноса, як та комаха, сікається до кожного, відволікаючи від торгу.
• Карась, короп, лини! Тельбухи-тельбухи!
• Доброго здоровлячка! Почому нині тельбухи котячі?
• То з риби! Де ви, діду, бачили котячі? Га-га-га!
• Та у мене Мурчик голодний.
• Купіть коропа, а тельбухи по гривні віддам. Сьогодні акція для котів!
• Важте з півкіла!

Дівчина повернулася спиною, набираючи тельбухи з пластикової коробки. Біла блузка напнулася на молодих ребрах, ось-ось репне.

• Осьдечки вашому Мурчику – всміхнулася.
• Ти мені скажи, красуне, як ото ти на спині ґудзики застібаєш? Невже руки такі довгі.
• Як будете багато знати, то скоро зістарієтеся. А руки-таки довгі – й до вашої спини рогачем дістану – крізь сміх намагається розсердитися дівчина.
• Валю, ти дивись з ким діло маєш, це ж отой шо в пазухи заглядає – підказує сусідка-продавчиня фруктів, поправляючи декольте.

А дід уже серед молочниць.

 

• Мочалки дротяні, пластмасові, металеві! Недорого! Сковорідки блищать, як сонечко!
• Тьотю Галю, візьміть чоловікові спину потерти – оту дротяну – це вже Валя сміється до сусідки.
• Ага, ще й гуталіну пику натерти, аби не пив й не гуляв!

Отака вкраїнська жіночка – їй горе – не біда, сміх скрізь виручає!

 

• Мед! Стільники! Прополіс! – медові вуста під широким брилем хвалять товар і продовжують жувати стільник.
• Ой-йой! – молодичка, що зупинилася біля пасічника, схопилася за шию. – Дядьку, то ваші бджоли такі кусючі?
• Та хіба я оце за сто кілометрів віз би їх? Вони в мене працюють. На, ось монетку приклади. – подає бідоласі копійку.

Молодиця прикладає монету до шиї. Кривиться…

• Гаряча!
• Та де ж в таку жару холодну знайдеш?
• Треба ж жало вийняти спочатку. Дай-но поможу. – де й взявся парубок, підкрутивши вуса, схиляється над потерпілою.

Молодичка, відгетькуючись від причепи, зникає серед людей.

• Побігла до хірурга! – регочеться пасічник і його сусіди в ряду.

 

Вирує привокзальний ярмарок! Гудуть поїзди, привозячи  нові юрби продавців і покупців. Увесь світ поділився на тих, хто продає і тих, хто купує. На торжищі, як на життєвій ниві – кому повезе, а кого й обдурять. Їхала Галька з Головача, всі гриби ще в поїзді попродала. Вийшла з купою грошей в Полтаві,  роздивляється – назад дизель за годину. Пішла на ярмарок, аби час не пропав задарма. Мила купила, оселедців, липучок від мух. Коли бачить гриби… Її ж боровики, й пакет той самий!

• По чому? – питається.
• По шістдесят прошу…
• За пакет?
• Ні, за кіло!
• Так я ж вам по тридцять з пакетом продала! – мружиться проти сонця Галька.
• Тю на вас, це ж базар! Всім треба заробити.
• То пішов би та позбирав, як такий грамотний…
• Гриби білі! Добираєм! Гриби! – кричить продавець, а жіночка розпачливо хитає головою і уходить у напрямку станції.

 

• Снопики, снопики для засолу! Огірочки будуть тугі й хрумтячи! Покупаємо снопики!
• Огірочки домашні не гіркі, пахучі. Нюхаєм і по-ку-па-ємо. Відро мале – товару багато. Огірочки з піску – чистесенькі. Не минаємо, не минаємо, люди добрі!
• А якого сорту огірочки?… Як-як? Гірколес? Мабуть гіркі?
• Ні, з чого ви взяли?
• Ви ж кажете гірколес…
• Геркулес! Це оті, що в бур’янах ростуть! Беріть!
• Та я вже купив трохи… А по чому віники?
• Де ви бачите віники?
• А ондечки, чи то не ваші?
• Та це ж снопики в розсіл. Чи ви в школі не вчилися?
• Вам аби базікати! По чому вони?
• Як для вас то по гривні. На почин! Налітаємо, розбираємо огірки і снопики на засол. На засол, громадяни!
• То давайте два.
• Тримайте!

Дід подає монетки.

• А по чому це відерце?
• Діду, то ж ваші огірки!
• Ти диви! Старість не радість!
• Діду, гуляйте до мене! – гукає його з іншого ряду торгівка. – Віники питали – дивіться які в мене хороші!

Старий повертається і переходить до неї.

• А з чого вони?
• З найкращого проса! Оцей беріть замашний – вашій бабі сподобається, все чистесенько вимете! Вам як ветерану за десятку віддам.
• Та вона така, що і мене примете, як не такий куплю, – посміхається дід і лізе у матню по гроші.

А з-за його спини студентки із намальованими губами в модних шкірянках також до віників:

• А по чому щіточки?
• Які, дівчатка? Ондечки віники хату мести. Чи може, оці віхті?
• Віхті?! – переглянулись модниці.
• Віхті з рогозу, чоловік в’яже, візьміть! Бачте які тугенькі, а духмяні ж!
• Так це макіяж знімати?
• Таке скажете! Хату білити!
• В кого пика, як в свині, то згодиться і для макіяжу! – вліз в розмову сусіда, а люди навколо ледь не луснули зі сміху.
• Та воно ж городське, хіба знає як ту хату білити? Мабуть, в кватирі шпалери поробили, – гомоніли ряди, а студентки де й поділися.

 

• Тьотю, ану стійте! Куди ви ото баклажан ховаєте?
• Так він же на землі лежить, хіба ваш?
• А чий же, бачите з коробки випав.
• Та подаруйте жінці той баклажан. Окажіть милість, чи на вас хреста немає? – озивається бородань навпроти.
• А ви не вмішуйтеся! Торгуєте своїми яйцями – торгуйте! Або всім бабам пороздавайте на милостиню. Нє, ну ви бачили такого праведника?

Гурт сміється, а торговка овочами подає бабусі до баклажана ще трійко помідорів.

• Дай Боже здоровля тобі, дитина моя! – щаслива бабуся шкандибає далі.

 

• Бурячки, бурячки. На борщ, на квас! Підходимо, аналізуємо, торгуємось! Купіть буряк, хто не дурак!
• Курочка гарненька-молоденька, незаймана!
• А ну дайте подивитися на неї.
• Дивіться, будь ласка.
• А чого це вона незаймана?
• Бо дуже молоденька, тьотю.
• Я й бачу, миршаве таке, худюще, як тріска, – каже жінка, такої ж кощавої, як курка,  статури з торбою через плече, звідки виглядає півняча голова.
• А ну то підіть пошукайте кращої, як вашому півню не така, – навздогін регочеться молода торговка.

 

• По чім яйця? – питається залізничник в кашкеті і з торбою через плече.
• Двадцять за десяток, тридцять за два десятка. Свіжесенькі, чотири дні збирали – аж підморгує Марусина.
• А за три десятки?
• …Е-е, бач,то вже треба на кулькуляторі обчислити.
• А хто їх проїзводіть?
• Шо-шо?
• Кажу, з якого супермаркету ви оце чотири дні їх збирали?
• Та з якого маркету? Це ж домашні яйця!
• Чистесенькі – точно з інкубатору.
• Так я вам завтра з гімнОм привезу – дорожче буде!
• Ви як не збрешете, то й не заробите. Вчора вже «куклу» з петрушки підсунули, жінка вдома розв’язала, а всередині самі штурпаки для пишности – бурчить дядько й іде далі.
• Ідіть-ідіть, не лякайте мені покупців.
• Дядю, йдіть до мене – в мене свої курочки і яйця…. – переймають залізничника в рядах, але він недовірливо похитавши головою, уходить.
• Ото, Марусю, відвадила такого покупця – покатав би на поїзді. Ще пожалієш! – хто сміється, а хто зневажливо поглядає на лукаву торговку.
• Наче образився! – Марусина червоніє і втирає носа хусткою. Таки правда очі колить: опізнали її яйця.

 

• Тулька солона з прянощами! Закінчується! Тулька свіжесенька-молодесенька…
• А в нас сливи угорки! Тугі аж риплять на зубах! Пробуйте, дамочка! – довгов’язий кудлач подає блондинці сливку на копистці.
• А мені можна? – запитує черевань з вузькими очицями і порожньою торбою.
• Та канєшна! Тульку закусити? Багато вас таких голодних. Проходьте! – кудлач забирає в нього з рук сливку.
• Так я можу й купити, як сподобається…
• Ви як на базар прийшли тіки вас і чути: плямкаєте й плямкаєте. Людей побудите, онде сплять! – розчахує сливку й подає череваню половинку.
• Так чого ж? Розбудіть отого чорта – хропить – не чутно й покупців! – присадкувата бабуся обмахує курячі тушки рушником. – Жіночко, то ваш чоловік хропе?
• Ні… Як мій чоловік хропить, півсела не спить! – ледь встигає відважувати сир бідова розовощока молодичка.
• Настю, а ти, коли чоловік спить в кіно ходиш?
• Сир чавлю, Грицю, сир! – Обдаровує чарівною усмішкою сусіда по прилавку.

Всі сміються, а Гриць пакує торби й примовляє:

• Оце я люблю – шух-шух і спродався. А тоді гуляєш по базарі, диньки надкушуєш. Додому приїхав: і гроші в кишені, і наївся! Га-га-га!
• А після диньки, ще й дармової, гляди, швидка Настя вхопить. – шпигає хтось поруч.
• Не вхопить, хай би й сирівця ковтнув – и-му-ни-тет! – ввернув вчене слово до балачки. – А Настя у вагоні і поруч не сідає, наче я потороча яка.
• Бо ж в тебе руки брудні, коли б помив… – жінки-молочниці приснули зі сміху.

Настя зашарілася….

 

 

Жіночка вклякла перед вазонами з квітами, наче милостиню просить. І треба було ото на коліна вставати перед зіллям…

• Мабуть дорогі квіти, що так говієте над ними – вивчає товар статечний чолов’яга.
• Ціни різні – питайте, яка до вас дивиться?
• Оця лапата…
• Називається «гола дівка». 50 грн вазон.
• А ця?
• Це «жіноча туга» – вступлю за 40. Берете?
• Дружині такі назви не сподобаються – усміхається чоловік.
• То візьміть кактус – він довговічний, ще онукам буде.
• Їй подобається таке, що пахне. Може є любисток?
• Зразу видно, що ви городське. Де ж це видано в горшках любисток садити?! Він же в городі росте. Отамо пд деревом Наталка з канупіром і м’ятою стоїть. Напитайте в неї любистка.

 

Дід Коцюба ніс пакет з огірками, а той взяв й розлізься. Поздував порох, наклав купки просто на проході. Худющий та прямий, справді, як коцюба, ще й веселий дід, гомонить з усіма, припрошує.

• Не наступайте, людочки, на врожай – бо він золотий! – голосно, випростуючись на весь зріст.
• По чому, діду, гірочки?
• По десять давай, та й по рукам!
• А чого так дешево? Правте як усі!
• Бо я свої продаю, а ти ж мабуть сусідські! – сміється дід над конкуренткою, аж сонце в роті топиться.
• Закінчуються!.. Найкращі в світі!.. Гурочки сортові!… З пилу-з жару із сонячного краю!
• Так це привозні огірки?
• Авжеж – з Патлаївки!
• А це з якої області?
• Та наші – з-під Полтави! Беріть – з пилу-з жару!
• Це оті що в бур’янах ростуть? Геркулес?
• Ні. Хве-нікс!
• А… Тоді ясно, чому з пилу-жару. Досі в попілі!
• Дядю, зважте мені кіло, бо чоловік загубився – треба шукати. – перебиває їх дама в капелюшці.

Дід Коцюба збирає дамі огірки в торбинку доточуючи балачку:

• Еге ж,.. кажуть, пропав, як Сірко в базар… Я тобі скажу отаке, коли чоловік загубився, треба огірок не такий… солоний треба, та ще 100 грамів… враз найдеться…  На – оце буде кіло.
• Так ви зважте ж… Як-то навгад?
• Немає вагів, бо треба кредит брати в сусідки. А вона молода і гарна. Не піду, зарікся, я вже своє відходив, ще й не за все розчитався…
• Ви смієтеся, а може тут немає кілограму?
• Так підіть у людей переважте, потім прийдете заплатите. – показує долонею на овочеві ряди.

Поки дід накладав нову купку «капелюшок» повернувся.

• Дядю, кіло сто!
• А я тобі шо казав?
• Так скіки з мене?
• Просила кіло – то за кіло й плати.

Дамочка подала десятку й побігла далі на пошуки втраченого кохання.

Дід стоїть, усмішку в вуса закручує. Хоч старий, а додивися, що ваги-то   півтора кіла заважили. І таких охочих без вагів зкупитися вже черга до нього.

• Хве-нікс з Патлаївки! Розпродажа!…

Хіба ж то базар, люди добрі, коли без настрою додому чебиряєш?

Базарює Полтава!

Базарює, як і двісті років тому за Котляревського і Гоголя, як потому за Вишні та за Ковіньки…

Базарює, бо Бог посилає їй рясно і з городу, і саду, з бахчи, з лісу, з річки і з теплички…

Хтось заробить – аж торби порве, хтось насміється, хто послухає й нам розкаже…