Святий Миколаю!
Дякую тобі за подарунки минулого року. Мені все сподобалось! Дуже! Але цього року не заходь до нас… У нас все є: квартира, машина, іграшки, цукерки і навіть посудомийка. Зайди ліпше до тих діток, в яких немає батьків, немає іграшок. Зайди, будь ласка, до Петрика з середнього під’їзду. В нього татко тяжко працює, а мама лежить – не встає після аварії. Він щоперерви бігає в бібліотеку по книжки – читати любить страх! Принеси йому цікаву книжку, бо грошей в нього немає.
Зайди до Ксені з нашого класу – втіш її, бо ж її татко загинув на фронті за Україну і тепер вона завжди сумна. На перерві зламала заколку до волосся і плакала, бо то подарунок тата. Я хотів допомогти їй, попросив ту заколку додому поклеїти. А уламки все одно не тримаються купи. То я подарував їй іншу – простеньку – вона заплакала… Такої точно я не знайшов. Святий Миколаю, може, в тебе в торбі є така червоненька з метеликом? Пошукай, будь ласка!
А ще зайди до мого друга Вітька. Він такий розумний! Усі сузір’я знає, усі супутники Юпітера і кратери на Місяці може перелічити, а в телескоп на небо жодного разу не дивився… Мріє про телескоп, а в батьків грошей немає. Мамка в нього прибиральниця, а тато – п’яничка. Раніш я сміявся над п’яницями, а відколи в класі вчителька прочитала нам «Зачаровану Десну», то й перестав. Там пишеться, як хлопчик вів свого татка п’яного, а хлопці дражнилися й глузували з нього. То він обпер батька об ворота й прогнав їх. Бо любив тата… То ж поможи Вітькові, щоб тато покинув пити горілку і купив йому хоча б бінокль.
Зайди, не забудь, до наших сусідів. Ти минулого року до Софійки не зайшов. Вона мені сказала, що Миколай до бідних не ходить. Вони дійсно бідні, мама роботи не має, а тата ніхто й не бачив. Де він завіявся? Хтозна. Мати риється по смітниках і приносить дочці старі іграшки. Батюшка з п’ятого поверху їм інколи допомагає – торбу з продуктами поставить до дверей, подзвонить і йде геть. Я колись примітив це. А він пальця до рота: «Тсс!» І ви так робіть, каже. Й пішов. То ми так і робимо. Інколи…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А до батюшки обов’язково зайди. Він добрий, завжди мене по голівці погладить. То цукерку, то пряника дасть. А в самого ж семеро дітей. Ще й близнючки Олька і Вірка. Не розбереш де хто! З одним ранцем ходять до школи. І завжди вітаються. Вони мене й молитві навчили. Ось вона: «Святий Миколай, діткам помагай!». Уявляєш, самі придумали! Я тепер завжди молюся так. І чого воно отак, в мене не братів, ні сестер, зате машина є? А їх семеро, а машини немає. Але я це так, ні на що не натякаю… Пробач, Миколаю.
Прошу тебе за вчительку нашу Людмилу Василівну. Вона дуже хороша. Ніколи не злиться. Хтось написав погане слово на дошці. Вона витерла й каже: «Хто вживає погані слова, той отруює власний мозок і руйнує свою душу». А ще додала, як таке станеться вдруге чи почує від нас на перерві яку лайку, то покине наш клас і піде до іншого. Ми почали вигукувати, аби вона не йшла від нас. А Стаська ми не продали, сидів собі похнюпившись й раки пік… Так у Людмили Василівни дуже захворів тато і всі батьки з нашого класу збирали гроші йому на ліки. Він ще й досі в лікарні. Святий Миколаю, поможи йому аби одужав і щоб Людмила Василівна нас ніколи не покинула.
І Стаська, святий Миколаю, не обминай! Почисти його мозок отруєний. Хай забудеться на всі лихі слова. І розуму, розуму йому принеси, бо геть погано вчиться. Скажи, нехай не б’ється і не ображає дівчат. Бо інакше ми з хлопцями зберемося й покажемо йому де раки зимують. Але як мозок отруєний, то він нічого не зрозуміє. От біда!
В нашому класі Вовчик Підлісний вчиться. Добре вчиться, але заїкається, ще й капловухий. То з нього хлопці кепкують і насміхаються за ті вуха. А він розізлиться, стисне кулаки, махає ними і хоче щось сказати й не може, слова всі погубив. Я з ним додому часто йду, то як спокійний він краще говорить. Миколаю-отче, ти йому вушка стули трохи і язика підрівняй, щоб не мотилявся абияк. Бо зацькують Вовчика.
А в першому парадному живе Ганнуся. Вона завжди до мене посміхається. Мабуть тому, що ми разом на скрипку ходили. Я й досі ходжу, а вона походила рік і покинула. Бо треба більшу скрипку, а в школі немає. Купити в батьків грошей не вистачає. Я йду в музичну, а Ганнуся: «Можна твою скрипку понести?». «Неси, як хочеш допомогти». Трохи піднесе й віддає (далеко відходити з двору не можна). «На, гарна скрипка в тебе». Гм! Вона ж на ній не грала, а каже… В Ганнусі сестра старша Леся в 10-му класі. Пісень знає стільки! У дворі з бабусею як заспівають на два голоси, то всі вікна відкривають, так мило. І Ганнуся собі підспівує. Півроку вже як бабуся захворіла й не співає. Навіть і не ходить. Така болячка, що її Леся на колясці катає в дворі, а вона й слова не проронить – відняло мову. Якось я підслухав, що Леся Ганнусі оповідала. Бабуся, виявляється, вчила Лесю пісень співати, а ще обіцяла навчити найголовнішу пісню про херувимів. Це така молитва важлива… На жаль, захворіла… Святий Миколаю, поможи їхній бабусі встати з того візка і знову співати в дворі. Бо Леся сама тепер не співає… Цікаво, що ж там про херувимів?.. А Ганнусі аби скрипульку. Бо в неї слух є і бажання. Хороша вона – ти ж бачиш!
Ні, таки зайди й до нас… Святий Миколаю, зайди, але не до мене, а до мами з татом. Попроси їх, щоб не сварилися, а знайшли мені братика чи сестричку. Прошу-прошу їх – даремно… Кажуть, йди геть, не чіпляйся. Або, ти знов за своє, краще уроки роби. А я й так все пороблю, ще й в кімнаті приберу, прошу, почитайте казку, а їм все ніколи. Тато в телевізорі, мама в телефоні. Так хочеться погратися, а нема з ким. Отож і набридаю їм своїми проханнями…
Так-так, прийди до них, бо вони кажуть, як маленькі були, Миколай не ходив до дітей. Погане дитинство, мабуть, в них було, нецікаве. Тоді й телевізори були чорно-білі…
Вибач, що багато тобі пишу і прошу. Почитай ще інші листи, бо тобі скоро рушати… Ну, з Богом, святий Миколаю!
Цілую тебе.
Ванько Собко, школа №47, 5-А.
“Українська літературна газета”, ч. 1 (267), 17.01.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.