“Українська літературна газета”, ч. 5 (385), травень 2026
ТАК СТАЛОСЯ
– Та шо ви хотіли Маґдунько, шо почути від дохторі, що здорові, – начисто зашокала Сліпчишина Юстина, – та вони длє того сидє, аби слабости вішукувати, та грошики загрібати, а не лікувати, а ті їхнє аналізи я не хочу видіти, бо перед тим, Митруськовій Гафійці “мудрий грошо-хапа-рат” показав рак, а вона зіллє пити та до бабок знаючих ходити, то через пів року виявилосі, що сліпа кишка, от до чого той апарат допоказувавсі. Кажут, єкийсь штучний вантилект придумали, то чи с пив каву, а чи с не пив — відразу б’є в писок, от до чого вчені вуйки докотилисі, – жартом переконувала Маґдуньку Юрчишину. Через місяць Маґдунька померла й Юстина тєжко жєлувала, шо так вперто відговорювала тай наговорювала.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ІЛЬКОВА АДАПТАЦІЯ
– Цих молодих, навіть медвідь-вертлюх не зрозуміє, то сі люблєт то сі чублєт, – відворкує Їлько, – чєсто не вміют один другому дрібниці пробачєте, думают два віки жиют, а житє, єк кульбаби пух, раз дихнеш — й вже. Ілько розводит затверділими, заскорудзілими пальцими й беретсі за сокиру. До підвечірка далеченько, ще й дровець нарубає, ледве валанцає ноги до дривітні, там завше знаходит спокій, беручи гостру пилу до рук, – міркує Ілько Прокопишин, – коли добрі й мудрі діти, то варт ради них жити. Ади жию.
НЕПОРОЗУМІЛИСЯ
В горах геть чисто потемніло, єк в гуцулів кажут — захаламандрило. Погода за тиждень зо три рази скапервудиласі, – казав до внука Петрунь Харчишин, – начисто стинуласі, по вашому міському — зіпсувалась. А вчера кажу внуку, Арсену, що втік разом з матір’ю від бомбувань на сході, – натєгай кошульку, та збігай до царку.
— Шо, дєд, ти сказал, надєть косульку, нє понімаю. Какую і зачєм, пускай сама бєгаєт, а что, дєда, у вас в Карпатах єсть царь? Вот старий даєт, – вголос міркує внук, – царі і косулі, а єщє какіє чєрті в вас водятса, как ви тут жівьотє, что сдєсь сказочная страна?
Допитувався Арсен на свинській мові, бо там на сході, в школі, тільки і вчили на руцком язикє, і втокмачували, що та мова запанує в світі. А винна в всьому доця Маруська. Маріной Пєтровной стала, коли здобула освіту філолога, й направили в райцентр на сході викладати, аби було більше грошенят, перекваліфікувалася, й викладала вже руцкій язик. Там Маруська і сім’ю створила, а чоловік нині захищає країну у лавах ЗСУ. Второпала Марія Петрівна, що ті кремлівські творці “доброго міру”, що “старші братішкі”, дурили і зазіхнули на нашу земельку, мову, на вишиту сорочку. Слава Богу, що второпала. Мучить,- розмірковував Петрунь, – коли внук зрозуміє, що та мова, на якій калякає — ворожа.
ХАТКА ПІД НЕБЕСАМИ
Хатка старої Шпачихи аж ген під самими небесами збудована. Коли її закладали з своїм Штефаном, разом, здавалося, що ліпшої місцини ніґдечка на світі не знайти, ані тобі заздрісних сусідів, що лиш допитуєтсі, з якого мозолє маєток вистругав, або з якого банку грошенят назичив, а чи може челядку в полонинці заклав? Яке їхнє діло? Все йшло, єк з доброї руки, за щістім. Але багато хто заздрив, бо не працювали кєжко по сибірах, а пиячили, дивилисі на ту владу, яка не бажала видіти гуцула заможним. А Штефан гарував доти, поки ж ті на кого працював, не звели з світу чоловіка у студених сибірах. Хіба варт та хата життє? Хіба одній в радість доживати віку? – хрестилася й молилася Шпачиха, випрошуючи Царства Небесного — Штефану.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.