Біжи, – казали їй, – це може статися вже скоро. Міста обставлені ворожими танками, з кордонів сунуть гради і смерчі, небом кружляють бойові літаки замість весняних ластівок. Часу зовсім мало. Ось тобі в руки твоя ляклива валізка, де вкинуто нашвидкуруч усе, чим/ким ти жила донині. Ні, частину того, якщо чесно, надто малу частину… А як батьки, сестра, робота, дім, кактус на вікні, кіт у коридорі, невиплачена позика, абонемент у спортзал, запис у перукарню?!
Що ти мелеш?! – казали. Одного дня чи ночі все може зникнути. Вкриється димом, ржею, кров’ю, попелом, туманом. Бери торбу і вали звідси, дурненька! Сідай у потяг, автобус, таксі, куди-небудь. Або вчися ходити швидко, вчися бігти й не оглядатися. І всі, хто тебе любили, хай теж не оглядаються. Бо не можна. Будь Еврідікою. Вчися тікати і забувати про своїх Орфеїв. Носи зручні кросівки і пляшку води. Вчися називати валізу домом. Вчися дивитися перед собою, мати сто очей і сто вух, аби не наступити на змію чи розтяжку гранати. Мати сто рук, аби помагати тим, хто тікає поруч з тобою: ділитися з ними їжею й обіймати, коли зовсім страшно.
Біжи! Рух рятує не тільки здоров’я, тренує не тільки м’язи, дає не тільки свободу. Біжи асфальтованими доріжками і болотистими польовими стежками. Біжи крізь міста й села, крізь дні і спогади. Перестрибуй пагорби і свої сумніви, долай відстані, наближаючись до себе самої. Тренуй дихання, пильнуй тиск і пульс, бережи нерви. Рідше заходь у соцмережі, уникай гірких новин, щоби потім не приймати знеболювальне й не ковтати снодійне. У тебе є твоє тіло, у якому ти маєш пробігти неушкодженою. У тебе є твоя траєкторія, не зійди зі шляху. Не марнуй хвилин, біжи!
Порожні мапи лякають пусткою. Які вони, ці пункти призначення? Десь посеред дороги почуття вини виламує двері у твою свідомість. А як же…? А що, коли…? Мовчи, дівчинко, зціпивши зуби, стиснувши біль в кулаки, заплющивши очі від знемоги. Не озирайся, бо повернешся знову до Аїда – чи Маріуполя, чи Харкова, чи Краматорська, чи Сєвєродонецька, чи…
Біжи! – навздогін кричали ті, що вчора любили її. І тепер теж її люблять, таку захекану, втомлену, далеку. Біжи, Еврідіко, біжи…
Підпишіться на закритий телеграм УЛГ! Посилання на канал
20 червня щорічно (з 2001 року) відзначають Всесвітній день біженців. Генасамблея ООН на 55-ій сесії 4 грудня 2000 р. визначила цю дату, що мала би нагадувати світові про тих, хто через війни, стихійні лиха, репресії й геноцид, порушення прав окремих людей чи соціальних, релігійних, етнічних, політичних, гендерних груп, були змушені шукати притулку за межами своєї Батьківщини.