Роксолана Жаркова. «Біжи, Еврідіко!»

393

Біжи, – казали їй, – це може статися вже скоро. Міста обставлені ворожими танками, з кордонів сунуть гради і смерчі, небом кружляють бойові літаки замість весняних ластівок. Часу зовсім мало. Ось тобі в руки твоя ляклива валізка, де вкинуто нашвидкуруч усе, чим/ким ти жила донині. Ні, частину того, якщо чесно, надто малу частину… А як батьки, сестра, робота, дім, кактус на вікні, кіт у коридорі, невиплачена позика, абонемент у спортзал, запис у перукарню?!

Що ти мелеш?! – казали. Одного дня чи ночі все може зникнути. Вкриється димом, ржею, кров’ю, попелом, туманом. Бери торбу і вали звідси, дурненька! Сідай у потяг, автобус, таксі, куди-небудь. Або вчися ходити швидко, вчися бігти й не оглядатися. І всі, хто тебе любили, хай теж не оглядаються. Бо не можна. Будь Еврідікою. Вчися тікати і забувати про своїх Орфеїв. Носи зручні кросівки і пляшку води. Вчися називати валізу домом. Вчися дивитися перед собою, мати сто очей і сто вух, аби не наступити на змію чи розтяжку гранати. Мати сто рук, аби помагати тим, хто тікає поруч з тобою: ділитися з ними їжею й обіймати, коли зовсім страшно.

Біжи! Рух рятує не тільки здоров’я, тренує не тільки м’язи, дає не тільки свободу. Біжи асфальтованими доріжками і болотистими польовими стежками. Біжи крізь міста й села, крізь дні і спогади. Перестрибуй пагорби і свої сумніви, долай відстані, наближаючись до себе самої. Тренуй дихання, пильнуй тиск і пульс, бережи нерви. Рідше заходь у соцмережі, уникай гірких новин, щоби потім не приймати знеболювальне й не ковтати снодійне. У тебе є твоє тіло, у якому ти маєш пробігти неушкодженою. У тебе є твоя траєкторія, не зійди зі шляху. Не марнуй хвилин, біжи!

Порожні мапи лякають пусткою. Які вони, ці пункти призначення? Десь посеред дороги почуття вини виламує двері у твою свідомість. А як же…? А що, коли…? Мовчи, дівчинко, зціпивши зуби, стиснувши біль в кулаки, заплющивши очі від знемоги. Не озирайся, бо повернешся знову до Аїда – чи Маріуполя, чи Харкова, чи Краматорська, чи Сєвєродонецька, чи…

Біжи! – навздогін кричали ті, що вчора любили її. І тепер теж її люблять, таку захекану, втомлену, далеку. Біжи, Еврідіко, біжи…

20 червня щорічно (з 2001 року) відзначають Всесвітній день біженців. Генасамблея ООН на 55-ій сесії 4 грудня 2000 р. визначила цю дату, що мала би нагадувати світові про тих, хто  через війни, стихійні лиха, репресії й геноцид, порушення прав окремих людей чи соціальних, релігійних, етнічних, політичних, гендерних груп, були змушені шукати притулку за межами своєї Батьківщини.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!