Примара свободи

 
 
Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ
23.
…події тих трьох днів у серпні нині згадуються як окремі фрагменти вражень, можливо, як такий собі вже значно подаленілий у часі дивний мікс, фантасмагоричне інтермеццо, строкатий калейдоскоп, що в ньому реальні події перемішалися з надуманими, витвореними зрадливою пам’яттю або ж химерною спотвореною уявою, — зрештою, як і все, недосяжне в часі і покрите пізнішими нашаруваннями різноманітних подій, спогадів, тривог, куцих радощів і якихось малозначних подробиць — так, що нині вже й важко розрізнити, що тоді відбувалося насправді, а що нам привиділось у мерехтливому мареві нескінченних днів і ночей, у бурхливій веремії дивовижних і драматичних оказій, які сталися потім – з нами, довкола нас, з країною; впродовж якогось часу, — можливо, протягом кількох років перед тим як усе почалося, буквально за два – три роки, багатьох з-поміж нас переслідувало бентежне відчуття, що заштрихована в невиразно-сірі барви епоха, в якій ми жили, загрозливо тріщить і починає нестримно розламуватися надвоє як велетенська крихка брила; втім, нам усе ж здавалося, що повільне і марнотне перетікання часу без якихось змін і потрясінь триватиме довго й марудно, а нам на задвірках уготовані місця для статистів, безсловесних глядачів цього малоцікавого й нудного спектаклю, де підстаркуваті актори на зачовганій, зі слідами засохлої крові, бетонній сцені, обладнаній під примарні олімпи, шамраючи вставними щелепами і бавлячись   казковими ядерними чемоданчиками, безталанно і приречено грали ролі захмарних небожителів; ніхто з нас, пригнічених сірою і шкарубкою попоною невиразного дійства, вочевидь, не міг передбачити, що драматична розв’язка наступить так разюче несподівано і швидко, і немічних, знетямлених, тяжко страждаючих старечим безсиллям акторів з тремтячими руками дуже скоро на сцені замінять якісь темні заїкуваті зайди-пронири — випадкові опереткові персонажі з каламутним минулим, невиразні особи без біографії і рефлекторні меткі підгавкувачі, котрі, спершу затинаючись і нещадно фальшивлячи, але при цьому щодалі щільніше вживаючись в ролі, продовжать цей містечковий спектакль з дешевим бездарним лібретто; драматичне провисання над сліпучо сяючою прірвою тривало три дні, щоб завершитися несподіваним похороном ніким не оплакуваного велетенського червоного монструального чудовиська, котре віддало кінці не приходячи у свідомість, і на хижо розпанаханому розломі, неочікувано, ще коли згиджений усіма труп не схолонув, явити в будинку під куполом народжене чудовиськом на похороні поспіхом як викидень слабосиле породілля — на тонюсіньких ніжках, з викривленим дефектним хребтом і сплющеною від кармічного безпам’ятства головою; ми тоді й не здогадувалися, що новонародженому, зважаючи на тяжку родову травму, доведеться пройти драматичні, криваві випробування довжелезним, завдовжки сто років, колом самотності, — перш ніж ноги його зміцніють, руки і груди наллються силою, а в голові проясниться; тоді ж, коли ми щойно вийшли із зловісних концтабірних воріт назустріч жахкій невідомості, серпнева ніч з п’ятниці на суботу була нібито звичайною, як і попередні, і погожий сонячний ранок не обіцяв кардинальних метаморфоз; вулиці нашої столиці жили своїм повсякденним гамірним життям, хоча при цьому в урядовому кварталі стояла незвична, якась аж трепетна і лунка тиша, — так ніби господарі високих кабінетів уже знали, що мусить статися, а відтак чекали свого часу; ніде ми не бачили танків чи озброєних патрулів, над містом не літали військові гелікоптери, ніхто не стріляв і не арештовував небезпечних інакомислячих чи бунтарів; щоправда, і традиційні бунтарі, здається, в ті дні поховалися, за винятком гурту якихось кволих мітингувальників на майдані, котрі зібралися аж по обіді третього дня, коли все наближалося до очікуваної розв’язки; втім, кілька сотень смирних замріяних громадян, що зійшлися докупи в кутку майдану для того, аби помахати руками, аж ніяк не справляли враження непокірних бунтарів, бо галасували, як завше, ритуально і завчено; ще казали про окремі збориська неспокійних громадян у кількох великих містах на захід від столиці з категоричними вимогами захистити демократію в імперії, подейкували про божевільного молодика-журналіста в якомусь там провінційному місті, котрий, нібито начитавшись Хемінгуея і Маркеса, самотужки, бідолаха, вирішив боротися за правду, розклеюючи на стовпах листівки з закликами негайно чинити опір хунті; зрештою, романтики з числа інтелігенції, а з-поміж нас таких тоді було чимало, попри
свою безпечну наївність і короткозорість, все ж, здається, відчували фатальну неминучість змін, і вже коли в суботу вранці в будинку під куполом зійшлися депутати, довкола, ніби за командою, почало збиратися шумне і галасливе багатолюдне юрмище з синьо-жовтими і червоно-чорними прапорами, що ними розмахували  над натовпом активісти з числа дозволених режимом демократичних партій; був день суботній, п’ятий день після Спаса, і ми, зібравшись біля будинку під куполом, чекали чуда…