Прибиральник

223

Робота у мене
проста – нищити тих, хто смітить. Я – прибиральник.

Хтось вважає:
Україна – великий смітник, і люди тут такі, що їм геть усе байдуже. А я не
згоден, тому беруся за роботу.

Переступаю через
банду гнилі, огризків і лушпиння. Йду далі.

Переступаю через
моторош недопалків, пляшок і обривків. Іду.

Ошмаття оголошень,
поналіплюваних на всіх стінах навкруги, лопотить на вітрі. Це окупація.

Я прибираю не
сміття, а тих, хто смітить. Вони такі жадібні й дурні, що самі розказують, як
їх знайти, а я нищу лише тих, хто визнає своє оголошення.

Ось контора, якій
треба вправити мізки – пообклеювала всі паркани й зупинки.

– Це ви рекламуєте
чудодійні ліки від застуди?

Нафарбована тітка
радісно трясе щоками, і я вихлюпую на неї, на стіл з коробочками, чорну туш.

– Більше не
заліплюй стін. Бо…

І я виливаю на
опудало ще одну баночку туші – червоної.

Тепер контора вже
не смітитиме, а тітка навіть ниточки не кине на вулицю. Йду далі.

– Ви понаклеювали
оголошень «Дешеві стільці для офісу»? Ну, тоді…

Туш заливає синій
стілець і посинілу пику прилизаного продавця.

– Не ліпи на
дверях своє сміття. Пожалкуєш, – і переконливі червоні бризки летять на дешеві
стільці для офісу.

– Ти хто? –
спльовує туш навздогін.

– Прибиральник.

У мене чимало
роботи. На кожному стовпі, на будь-якому паркані, на стінах і дверях, наче
трупи, сіріє паперовий мотлох. Той, хто квацяє клеєм стіни, ніколи потім не
зішкрібає своє паскудство. Наші залякані, ліниві й догідливі люди щодня
обростають сміттям, та ще й самі плюхають лушпайками в електричках і множать у
парках пластиковий непотріб.

«Робота для
студентів», «Страхування авто», «Відкрий свій бізнес», «Кредити готівкою»,
«Ремонт комп’ютерів» –  всі вони стають
чорними, та я знаю, що від цього їхні голови ще не порозумнішають, тому лякаю
їх і червоним.

– Уроки
англійської? – питаю у жіночки в окулярах. Вона згоджується, тому туш негайно
чорнить їй скельця і скапує на черевички. – Не сміти. Будь охайною, як у
Британії. І більше не зли мене, інакше… – струмочок ситої червоної туші
розбавляє чорну. – Як по-англійськи «прибиральник», знаєш?

Мою роботу не
шанують, це точно. Я й сам її не люблю, проте мерзота повинна заплакати
по-чорному. Хай змиває з себе фарбу і робить світ чистішим. Хай не обгиджує
мене, тоді своє нерадісне завзяття я прибережу для іншого.

«Студія танців»,
«Парфуми із Франції»,  «Розпродаж
купальників», «Потрібна робота? Дзвоніть!»

І я дзвоню. Я хочу
навчатися танців, цікавлюся парфумами із Франції, скуповую купальники, шукаю
роботу.

Я йду туди, куди
вказує сміття. Якщо ви коли-небудь наліплювали оголошення в метро, на зупинках,
на дверях, я знайду й вас.

Та сьогодні мене
цікавить не дрібнота. Сьогодні вулиці зарябіли від політичного сміття. Це
окупація.

Я беру чорну й
червону туш і рушаю.

– Це ви ті, що
«покращать життя народу»?

Так, це ті, хто не
цікавляться нашим життям, а покращують його. Для цього вони запаскудили
обіцянками все навколо. Тому зараз гарчать і заливаються чорно-червоними
сльозами. Я йду далі.

Робота у мене
проста – нищити тих, хто смітить. Я – прибиральник.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!