“Українська літературна газета”, ч. 10 (366), жовтень 2024
ВИБРАНІ ТВОРИ СТЕФАНА РУДЯНСЬКОГО
ПОЯСНЕННЯ замість ПЕРЕДМОВИ
Після Нового року почав я старіти. Вірна ознака: забув усе, що було в понеділок другого січня, натомість раптом пригадалося, як 20 липня 1999 року (мій день народження) до мене у редакційний кабінет увійшов Стефан Рудянський, сів навпроти, поклав переді мною товстого зшитка, на брунатній палітурці якого було витиснено «Общая тетрадь» і сказав: «Читай, Только!»
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вам цікаво, чому він так по-панібратськи зі мною? Бо, бачте, односелець. Мою рідну Красносілку річка Случ розділяє на два мікрорайони. Той, що на лівому березі, називається Село. А той, що на правому – Руда. То через те він і Рудянський, той Стефан.
Відкрив я зошита і прочитав на титульній сторінці: «НАСТАНОВИ БІЗНЕСМЕНАМ».
– Та йди ти з своїми настановами на… поверх нижче, у відділ економіки. У мене відділ прози і поезії! – психонув я.
Він мовчки перегорнув ще одну сторінку, а там синім по білому: «Поетичні шедеври періоду розвинутого КУЧМІЗМУ».
І прорік Стефан:
– Ну, не буду заважати тобі насолоджуватись моєю творчістю. Як прочитаєш, одразу ж напиши, в якому номері будеш друкувати.
Пішов Стефан, а я занурився в кучмізм.
Тепер, через літа й літа, признаюсь, що 22 липня надіслав я листа на редакційному бланку з печаткою Стефану Рудянському в Красносілку Старокостянтинівського району, в якому офіційно повідомив, що його вірші художньо недосконалі і до друку не підійшли. Порадив читати класиків, зокрема, Анатолія Ненцінського і Степана Руданського. Сам же скоренько передрукував усе, що було в зшиткові і видав під своїм іменем аж дві гуморні книжки: «Це не ваше тіло!» і «Шкереберть з перевертом».
Після «Шкеребертя…» не витримав Стефан, примчав у Хмельницький і увірвався до мене в кабінет. Це було о десятій нуль-нуль 31 грудня.
«Що це ти вичворяєш?! – напав на мене.– Я пишу, а ти видаєш, ніби я – це буцім ти! То оце залишаю тобі нові свої творіння й ультимативно вимагаю після Нового року видати їх під моїм іменем! Так ніби ти – це я».
Пішов на вихід. Грюкнув дверима.
2 січня почав я читати Стефанові творіння. Прочитав першу сторінку…Що за чортівня?! Перегорнув, прочитав другу… Гм…
І тут до мене дійшло.
… Я попросив Стефана взимку пропалювати мою рідну покинуту хату, щоб вона не відсиріла. І побачилось мені, як в оцей момент, коли я взявся за читання, він сидить у мене в спальні й пропалює в грубці, жеби, як він каже, гобої не відсиріли і не відстали. А розпалює дрова… моїми рукописами! Щоправда, перед тим переписує всі мої творіння в свій зошит. І оце того зошита й припер мені Стефан 31 грудня в редакцію! З ультимативною вимогою. Ось що означало те його: «Так ніби ти – це я». Помстився, гад, за плагіат.
І що тут поробиш… Хіба хочеш? Мусиш!
Віталій Говорецький,
доктор філологічних наук, професор
Стефан РУДЯНСЬКИЙ
НІЧНИЙ ВІЗИТ
В готелі класнім в древнім місті ліг відпочить Арнольд Петрук. Читав роман Агати Крісті про вбивство в місті Стуккен-грюк. Він мав сьогодні повне право взять в руки детективний жанр, бо провернув три крупні справи з партнерами із трьох держав. І всі законні! Покрутився – то й золотий навар поплив. Мав без двох сотень тридцять тисяч. Дві сотні в барі загули.
Отож лежав, читав, як десь там, де з жиру біситься вся знать, графиню юний друг попестив і, вбивши, взявся грабувать. І в той момент, коли за руку схопив злочинця Пуаро, хтось в двері лунко так постукав, аж похолола в жилах кров!
Всміхнувсь.. «Це ж тут, а не в романі…» Встав з ліжка. Двері відчинив. І остовпів: прекрасна пані стояла просто перед ним.
«Ви пан Петрук? А я– Сівілла».
Мовчав Арнольд, як манекен.
Пройшла повз нього, в крісло сіла: «Запрошуйте на уікенд!»
Прекрасна дама запалила.
Пішов із уст блакитний дух…
–Тепер, як мовиться, до діла… Я ваш новий майбутній друг. Чим оперуєте, узнала… Солідний в фірми оборот. Тож пропоную: будьте з нами – і ми озуємо народ!
Я польску фірму «Мешти-плена» тут представляю третій рік. Невже не чули ви про мене? Ах, цей суєтний двадцять перший вік… В цім місті пані Шльонську знають. – Колечками димок поплив. – В готелі «Саллі» офіс маю. Квартира в центрі. Шеф купив…
Петрук одразу ж став солідним:
– Що п’ємо, ром, аліготе?
Відповіла Сівілла гідно:
– Спочатку те, а потім те.
Сиділи довго, домовлялись, як спільний бізнес розгортать, аж поки в кожному озвалась взаємнопротилежна стать. Дивилась пані томно й клично, у пана очі теж були, тож дві особи юридичні на повне зближення пішли.
Чи то таким був погляд в пана, чи сила в рому і вина–на італійське ліжко впала висока польська сторона. Арнольд узяв у руки владу по-чоловічому, без слів: то праву грудь натхненно гладив, то ліву–як лиш сам волів…
Та зморюють сердечні стуки, хоч ти Гераклом в ліжку будь… Заснув Петрук, поклавши руку на ту що ближче, ліву, грудь.
…Коли прокинувсь, першим ділом хотів продовжити роман, але Сівілли біле тіло розтануло, немов туман. Висить шкірянка фірми «Вальтер», костюм австрійський «Донерман», лежить у кріслі он б… (предмет жіночого туалету), а пані Шльонської нема!
Метнувсь до шафи голий лицар–й під стелю злинув тихий мат: лишилась голою й полиця, де з баксами був дипломат…
Передзвонив Арнольд у «Саллі», та й там він облизня впіймав. «Ніяка Шльонська тут, –сказали,– ніякий офіс не найма». Як про квартиру він те саме почув з адресного бюро, збагнув, що долари і даму не розшукав би й Пуаро… По речі тій, що залишила, собака сліду не візьме…
Зате у мене є причина для отакого РЕЗЮМЕ.
Панове українські бізнесмени! Обачні будьте у зв’язках своїх.
Ви знаєте це, ясно ж, і без мене, та нагадати зайвий раз – не гріх: не йміть на віру в будь-якій локації слова про добрий намір просто так. Зберіть про фірму достовірну інформацію – тоді лиш з нею входьте у контакт.
ПІДСАДНА КАЧЕЧКА
Сценарій серіалу
Перша серія
В Хмельницькому пан Стороженко дарма в дві дірки не сопів: своє ПеПе* створив скоренько й назвав промовисто: «Пі-пі-і-і!» Ремонтував пан іномарки, найнявши роботящий штат. Траплялись іноді й запарки, та власне діло йшло на лад.
Добробут зріс відчутно й зримо. Взять хоч би фактор немалий, що вже не ядушливу «Приму» – престижний «Кемел» пан палив…
Друга серія
Та не стоїть життя на місці. Отак десь років через два нове з’явилось в тому ж місті ПеПе під назвою «Фа-фа-а-а!!!» Від Стороженка відділився партнер і кореш Сторожук. Він за два роки придивився, як робить бізнес лєпший друг. І негативні взнав моменти. Тож в конкурентній боротьбі добивсь, що вигідні клієнти в «Фа-фа-а-а!!!» ішли, а не в «Пі-пі-і-і!»
Пан Стороженко, ясно ж, злився, рвав, як то кажуть, і метав, та Сторожук, як віл, трудився, і в Приватбанк валюту клав. В свій офіс, щоб тримати марку, комп’ютер, телефакс придбав і взяв шикарну секретарку. Таку, що завше в курсі справ…
Третя серія
Зайшла у джинсовій спідничці… А в шефа ж стався шкереберть: уранці жінці-істеричці сказав, що йде від неї геть. Отож у захваті завмерши, піддавшись чарам новизни, подумав підприємець вперше, яким він досі був дурним. Умить збудившись, ні хвилини вже на вагання пан не мав – у крісло звабне тіло кинув, бо ще дивана не придбав. А що покірним було тіло, й назустріч подалось саме – то й мусив пан підтвердить ділом своє високе реноме.
Четверта серія
Та все в жінок тих тимчасове. Чомусь, не знать з якого зла, підлегла шефу після всього лункого ляпаса дала. Ще й заволала: «Г’валт! На бога!» Й оперативно (треба ж так…) в кімнату вбігли люди строгі й застали в кріслі дійсний факт.
І занесли до протоколу ті у цивільнім хлопці два, що Сторожук був зовсім голим й панянку чесну зг’валтував!
П’ята серія
Йшло в темпі слідство й з’ясувалось – не відкрутитися тепер – нещасна жертва відбивалась, та Сторожук, як танк, попер.
Його судили. Припаяли сім років строгого й т.п. та ще й майно конфіскували, в реєстр включили і ПП!
Шоста серія
Аукціон відбувсь небавом, учасників було лиш два, і Стороженкові упало само у руки те «Фа-фа-а-а!!!». Й пішли Хмельницьким тралі-валі, патякали таке зо зла: Сторожукові в офіс кралю пан Стороженко сам підклав!
Сьома серія
А втім, якщо замкнути коло, то є у цім глибокий зміст…
В колонію Сторожукові прийшов не знать від кого лист. Над ним знущавсь той невідомий, писав відверто і усмак: « Бач, друже, стало все на тому, що і слабак ти, і мудак. Крім киці Неллі, я задіяв ще й дві структури силові. Тож конкуренцію на ділі програв ти з тріском. Селяві!»
Голос за кадром
У цій історії трагічній, скажу відверто, в очі Вам – дві збіглись істини одвічні: І «Селяві»**, й «Шерше ля фам»***
Титри
Автор сценарію Стефан Рудянський;
Головний режисер Анатолій Ненцінський.
________________________
*Приватне підприємство
**Таке воно, це життя прокляте (з франц.)
***Шукайте хтиву, продажну жінку (з фран.)
ОЙ, В ЛІСІ, ЛІСІ ГРИНОВЕЦЬКОМУ
Є СЛАВНИЙ ТЕРЕМ-ТЕРЕМОК
Драма-феєрія
Дія перша
Розживсь на «Ладу» Кость Похватко (тесть був багатий, підсобив) і, щоб зробити їй обкатку, в машину даму посадив. У ліс заїхали під вечір. А теплий серпень був якраз, то з себе скинули всі речі, щоб не пітніти раз у раз.
В багажник одяг повкидали, бо дикі свині там були, і на траві на покривалі перепочити прилягли.
…Під ранок, втомлені, поснули… Коли прокинувсь першим він, стояв над ними в караулі червоногалстучний загін. Ще й не простий, либонь – зразковий: в нім тільки хлопчики були.
Взяли тіла у щільне коло і сон надійно стерегли.
Похватко встав і потягнувся… «Таке ж насниться, чорт візьми!»
Але за мить присів, пригнувся, бо пролунав сигнал сурми!
Ще й барабанщик юний круто тр-рах – тар-ра-рах- трах- трах творив, і в піонерському салюті зметнулись руки дітвори.
Й таке побачив: дама сіла і, тихо плачучи, тремтить, і покривалом хоче тіло до половини хоч прикрить.
Дія друга
Це був не сон! Підбіг до дами й схиливсь над нею сам сурмач. По голові погладив: «Мамо! Ти що, злякалась? Ну не плач. Наш піонерський табір тута, за метрів, може, п’ятдесят. Знайдемо, в що тебе вдягнути, я збігаю, візьму в дівчат».
Відтак подякував він Кості ( це зворушило всіх до сліз) за те, що Маму той у гості, його провідати, привіз. І ще додав: « Ми розгадали, чом ви доїхать не змогли.
На вас бандити тут напали, пограбували й роздягли! У дяді он синці на шиї. Тебе він, мамо, боронив! За це йому салют і щирий наш подарунок вогняний!»
І в Костя серце защеміло, коли малий (сміявся й сам!) йому якраз на грішне тіло червоний галстук пов’язав.
І Мамі раптом смішно стало. Того сміялася, видать, що все ж змогла тим покривалом усеньке тіло обмотать…
Дія третя
«Та це ж царицю Клеопатру,– гукнув хтось,–ми взяли в полон!» Й переросла почесна варта у грізний римський легіон.
Цариця мужньо підвелася, всі почали гукать: «Віват!», а Кость сказав, що він тим часом піде мотора прогрівать.
А потім Мама засмутилась, легіонери ж злі були: поки так дружно веселились – машина й дядя утекли. Гукали хлопчики, шукали–ніде нікого не було.
«Поїхав, гад, в село на каву.–сказав Русланчик.– От хамло…»
Подумалось таке і решті, запанувала думка ця, бо знали всі, що є кафешка за метрів сто, у Гринівцях.
Дія четверта
Славко привів усіх до тями: «Гімно він, а не чоловік. На сміх нам, падло, кинув Маму. Мій папа так би от не зміг».
Був і хосен від тої втечі. Під кленом, в прим’ятій траві, знайшлися… гм… спідні речі… Сказав Русланчик: «Селяві».
Дія п’ята
Ніщо нікого не тримало вже тут, де діло відгуло, то Клеопатру в покривалі в свій табір військо повело. Її там стріли в теплім дусі… Як потерпілу… Жертву зла.
Тож семикласниця Манюся свою їй сукню віддала. А Гриньо, друг Славка, секретну здав інформацію при всіх: « Є татко твій. Назвав конкретно когось на «бе», і в ліс побіг».
На Маму глянув Гриць лукаво й озвучив версію свою: «Це він бандитів там шукає, бо все кричав: «Уб’ю! Уб’ю!».
А Мама: «Ну піду я, синку. Удома ж, знаєш, скільки справ…» – й мерщій побігла на зупинку, бо там вже бусик мам збирав.
Завіса
Голос Петра Лічмана* із-за завіси: «Було це ще при Горбачові…Вже добре той сурмач підріс. Є в Ярослава бумер чорний, ним їздить парєнь в той же ліс. Усе пояснюється просто, не треба задніх вам думок: там, де лежали Мама з Костем, стоїть Славковий теремок. Із ним такого не буває: сурм, барабана, нагород, бо й піонерів вже немає… А жаль… Веселий був народ.
Став знаменитим рекетиром колишній юний піонер. Чотири в місті віп-квартири, крутезна фірма є тепер.
У нього, кажуть, мертва хватка і, – може, правда, може, «треп», – його кришує сам Похватко (!) пройдисвіт, злодій і… нардеп!»
*Тепер редактор обласної газети «Подільські вісті», а на час подій у Лісогриновецькому лісі – ведучий рубрики «Сталося, скоїлося». Він і розказав мені про ті події. – С.Р.
НА НІЧНІЙ РИБА…РИБОЛОВЛІ
Бувальщина
Стрівсь позавчора я з Іваном Говорецьким. З тим, що професор Говорецький – його стрий, і у кафешці, що під мостом Кам’янецьким, він у смартфон мені сей текст наговорив…
Вдаватимусь, пробачте, й до рефлексій: ненормативна лексика була…
Пан бізнес має, і палац, і «Лексус», та в люди вийшов із мого села.
У Красносілці люди здавна були гречні, але такий в них г*енетичний код, що називають прямо, так як є, всі речі, як називає здавна їх народ…
Тож чуйте, лежачи хто на дивані, хто на софі, Івана річ просту, без філософій:
«Були ми з Кльоцом на нічній рибалці. Не брало, блін…Обом нам не везло.
Ще плюскало на дні щось у дюральці-баньці, то допили, тим коропам на зло.
Мене на сон, холєра, потягнуло, то при рові очима в небо ліг…Приснилось, що вчепилася акула, тоді таке, що ет…і взагалі… Аж бачу: в руки гола йде Таміла. Тугі дві ци…и (частини тіла. С.Р. ) гойда-хить в усій красі.
Розплющив очі – дві півкулі білі нависли, затуливши зорі всі.
Три рази гавкнув щось в селі собака, заскавулів ще жалібно, і стих. Я встиг іще подумати: «Це ж с….» (частина тіла. С.Р.), а відвернутись вчасно вже не встиг. То тільки те й зробив, що матюкнувся.
А як би ти, якби на тебе хтось отак?!
З-під того виповз мовчки, розвернувся…Подумав: «Ну, Васько, ти і мудак…»
А він хихикає і щось під ніс гундосить…Навів кулак я, мов Кличко – і в нюх!
Як потекла у нього юшка з носа, то більш не бив, сказав лиш: «Ти гі…юк» (паскудний чоловік. – С.Р.)
…Впав на коліна Кльоц і мало що не плаче: «Біг до рова, та, бачиш, недобіг…
Півметра лиш…Ото й, на зло неначе, прийшлось присісти там, де ти приліг…»
Так, Стефане, мені Васька чось стало жалко… Подумалось; «А може справді не на зло?»
Ти хочеш знати, чи вдалась тоді рибалка? Розвиднилось – обом нам повезло».
КОМЕНТАР ВІД СТЕФАНА
Було колись, що й Кльоц під дих ударив Ваньку…Бо хоч і друг, та одночасно й конкурент: замовив кліпа про Івана і коханку – і у Фейсбук! І-і-і…
Та лиш піднявся конкурента славний бренд!
Тоді Іван простив цю капость другу, а той, бач, обі..ав його і вдруге!
До речі, Кльоца стрів я вчора в нашім місті. Усе підтвердив і всміхнувсь він: «Селяві*»
Тож спіч Івана видав я у «Перці» славнозвіснім.
Сміялись люди і у місті, і в селі…
*З української на французьку – «Таке воно, це паскудне життя» – С.Р.
20.07.2020.
P.S. Пан редактор guornal PERETZ ( журнал ПЕРЕЦЬ. з фр. ) запропонував мені видати цю моторошну бувальщину ще й окремою книгою в бібліотечці «Перця».
Я віднікувався, то він видав її самовільно, так, як колись Мацапура «Енеїду».
Через тиждень в «Українській літературній газеті» з’явилася рецензія:
ГІРКА ПРАВДА ЖИТТЯ
«Прочитав уважно останню (тьху-тьху, він живий і ще щось напише) книгу Стефана Рудянського. Він мій друг, а Іван Говорецький – дуже близький родич, але істина дорожча, тому одразу ж скажу, що це епохальний, до того ж майстерно написаний твір. І довго ( принаймні, доки збережуться теперішні економічні реалії) буде актуальним.
Автор б’є у, скажемо так, самісіньке сонячне сплетиво української бізнесової системи, оповідаючи устами трудяги-бізнесмена про те, які підступи й несподіванки чигають на «гвинтиків» цієї системи, особливо ж тих, які є конкурентами…Ясно ж, що Василь Кльоц вчинив так як вчинив, навмисно, щоб помститися Іванові за те, що його фірма не збанкрутувала після його (Василя) брехливого наїзду на неї через Інтернет.
А чому Іванові Говорецькому наснилася акула? Еге ж, це гамлетівське питання.
Але максимально осучаснене: «Жити чи пропасти?» Ота акула бізнесу, отой агромагнат Петро Акулов, який в епоху розвинутого кучмізму заграбастав 100 000 га подільського чорнозему, тепер хоче зробити рейдерський напад на агрофірму «І.Йо.Го» ( Іван Йосипович Говорецький), щоб заковтнути ще й її! Отакий суворий капреалізм, який прийшов на зміну соцреалізму.
До речі, вражає й суворий (означення «ніжний» тут ні пришити, ні прилатати) романтизм твору. Ота Таміла, ота українська німфа, ота Афродіта, що вийшла з пінистих хвиль Південного Бугу і прийшла до Івана у сон, без сумніву, його пасія. Але це ж правда життя, що стала художньою правдою! Ну хто з українських бізнесменів не має якщо не двох-трьох, то хоча б одної коханки?! То хіба мужній і водночас ліричний герой Штефанового твору має бути гіршим за всіх?!
Продовжуючи аналіз твору, скажемо: вражаюча, або, як мої студенти кажуть, потрясна його кульмінація. Персонаж тягнеться вустами до оголених персів любаски, розплющує очі, а над ним…Покладіть себе на його місце, і тоді збагнете Іванову розпуку і безпомічність. Це фаталізм у конкретному вияві! Це відчуття невідворотності банкрутства! Еге ж, коротко, сильно і страшно.
А розв’язка Стефанового шедевру просто розчулює читача. Подумати тільки…Конкурент його (не читача, а Івана) обпаскудив один раз морально, а другий – фізично, а пан ще й жаліє цього, вибачте на ненормативнім слові, зас….я.
А що ж у підсумку… Читачі, безсумнівно, із великим задоволенням прочитали (вибачте, не вдалось уникнути тавтології) цю небувалу бувальщину, яку автор після успішної апробації в «Перці» видав окремою книгою. Отак назбирається з десяток таких оповідок – і можна робити солідну книгу. Щось як «Декамерон» Бокаччо. Вдаюсь до такого паралелізму (ох ці ізми ) бо і в того, і в того автора є однакова делікатність і, я б сказав, витонченість стилю. У Бокаччо майже все про секс, але середньовічний автор зумів обійтися без вульгарних подробиць, описуючи перебіг подій. І наш сучасник Стефан Рудянський щасливо уникнув фізіологічної деталізації того, шо сталося на березі ставка.
У підсумку ми з вами змушені визнати, що хоч стефанорудянська поетична новела не є прозовою, але достоту сягнула джованні-бокачівського рівня, а тому й увійде в ічсторію світової літератури».
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.