Пастир велелюбний

“Українська літературна газета”, ч. 9 (389), вересень 2026

ПЕРЕДМОВА ПЕРЕКЛАДАЧА

Уникаючи зайвої скромності, скажемо українському читачу одразу, що перед ним унікальна нагода. За згодою головного редактора, ми представляємо уривок з мандейської Книги Йоанна (Хрестителя) власного перекладу на розгляд усій зацікавленій спільноті.

Чому це подія і чому це важливо?

Окремі наші читачі могли зустріти під час ознайомлення з Кораном таємниче найменування саббіїв – четвертої релігійної спільноти Писання (разом із іудеями, християнами та самими мусульманами), якій гарантовані всі права за земного життя, до Страшного Суду. Власне, це і є арабська (ймов. «ті, що омиваються, хресники») назва мандеїв, які мають серйозне значення конфесійно-культурне для сфери авраамізму загалом (що очевидно з шанобливих коранічних переказів) та історично-наукове не лише для Близького Сходу, а й для вивчення давнього християнства окремо. Річ у тому, що мандеїзм – це гностична релігія, фактично єдина, що дійшла до нашого часу природньо. Але пов’язана вона не з Христовою постаттю, як офітизм, базилізм і т. д., а з Йоанном Хрестителем (сем. вим. Яг’я), тобто містить у собі риси як надзвичайно давньої довколохристиянської традиції пацифізму, причастя й омовіння (фактично, передхристиянської та кумранітської), так і алегорично-символічні тлумачення найдавніших близькосхідних повір’їв, що лягли в основу перших іудео-християнських єресей і зближення обох цих авраамічних конфесій із грецькими ідеалістами (згад. Філона Олександрійського та Псевдо-Ареопагіта). Мандейська Книга Йоанна є містком для розуміння левової частки семітсько-грецьких образів, що досі здаються багатьом вітчизняним релігієзнавцям переламними чи надміру довільними, привідкривають завісу протозв’язків між християнськими традиціями Сходу й ісламом, а мандеїзм сам, очевидно, виник після зустрічі остракованих антихристиянських прихильників Іоанна (див. Діяння) з гностиками.

До того ж, мандейська Книга Йоанна – твір за формою поетичний, семітсько-­поетичний, точніше (порівняно з Плачем Єремії, Піснею пісень тощо), ультрасакральний, а тому насичений вражаючими естетичними елементами, що полегшують сприйняття його догматичних основ і безумовно будуть оцінені читачем чутливим до давнини та біблійного мовлення. – І саме тому ми від початку звернулися з пропозицією публікації не до сухих і нечисельних видань українських університетів (серед яких маємо повагу), розрахованих на вузьку аудиторію аспірантів, кандидатів і докторів наук, а до загальноукраїнської Літературної Газети, що спеціалізується на творах прекрасних і, водночас, глибоких, нагальних, звернених до будь-якої розумної душі. Окремо зазначимо: Книга Йоанна є також компіляцією та коментарем до більш розпливчастої Гінзи-Рабби (мандейської Біблії, нашої наступної перекладацької сходинки), що дозволяє «іновірцю» ознайомитися з найпоетичнішим і найважливішим у мандейській релігії за найменшої витрати часу й розумових зусиль. Звісно, якщо вдасться, то ми згодом завершимо й оприлюднимо повний академічний переклад Книги Йоанна для усіх зацікавлених окремо, з роз’яс­нен­нями «від нуля» та вступом, щоби задовольнити їхню потребу. Адже це третій – поруч із приторним німецьким і надміру недосконалим англійським – переклад Книги взагалі, з відомих нам.

Наведений нижче уривок з корпусу текстів Книги Йоанна, умовно названий М. Лідзбарським (автором німецького перекладу) «Пастирем велелюбним», присвячений месіанській ролі Манди д’Гаї (досл. Знання Життя) – однієї з центральних постатей мандеїзму, Утри-Еона Знання, аналогічного до більш звичної для знавців християнського гностицизму Софії. Саме від його імені й походить самоназва релігійної общини, букв. «гностики», тобто Манда д’Гая – це таємничий гносис, що осяював «обраних» (т. зв. психіків) на межі нашої ери, а у даному випадку – свідомо відкрився Йоанну. Особливістю цього корпусу, окрім очевидної краси та полемічності, є також яскраво виражений гуманізм і екзистенціалізм, що прямо прирівнює людську істоту мандейської концепції до християнської, покладає усю відповідальність за вчинене на індивіда, але й просякнуте співчуттям, непідробною любов’ю до нього та розумінням його самобутності, що постулює його синівство від Усевишнього фактично, а не риторично. Це змушує нас – людей освічених у філософії та релігії – віддати належне мандеїзму тут і зараз, і ще раз глибоко замислитися над правильністю обраного релігійно-ціннісного шляху: адже характерною рисою гностиків є трагедія ригоричного вибору між матеріальним і духовним, aut-aut. Хіба це не близьке кожному, хто дійсно шукає істину в наш непростий час?

Зі зрозумілих причин, мовлення перекладу архаїзоване.

Федір ПАЛАМАР

11. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!

Я – пастир, котрий возлюбив отару свою. Пасу я овець і агнців, на раменах своїх ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від пажиті за огорожею. Не веду їх до берега морського, аби не зріли вони виру водного, аби не устрашилися й не пили вод солоних. Приношу їм воду в долонях своїх я, доки не нап’ються вони досхочу й не підуть пастися. Я приводжу їх до кошари доброї, і пасуться вони зо мною біля гирла Фрашу. Від славного гирла Фрашу приніс я їм дари величні; приніс їм Мирт і Білий Кунжут, і приніс їм Знамена світлосяйні. Я очищаю їх, омиваю їх та даю вдихнути благоухання Життя. Підперізую їх поясом, котрий устрашає вовків. Жоден вовк не вскочить до кошари нашої, і не доведеться їм страхатися лева лютого. Не доведеться їм страхатися ні вітру, ні татя, котрий не годен увійти до нас. Тать не здолає проникнути до кошар їхніх, і не доведеться їм страхатися ножа залізного.

Коли вівці мої спочивали в мирі, а глава моя возлежала на порозі, у небесах розверзлася розколина, і за спиною моєю вдарив грім. Хмари сплелися одна з одною, і вирвалися вітри буйні. Дощ полився потоками, і падав град, що вбиває слона, град, що сокрушає гори дощенту, а вітри шаленіли цілу годину. Моря вийшли з берегів і затопили увесь світ. Там, під водами, ніхто не спасся з тих, хто падав із високості, немов у безодню. Води поглинали всякого, хто не мав ані крил, ані ніг прудких. І не відав той, куди несе його, і не розумів, яко швидко.

Я воспрянув і ввійшов до кошари, аби забрати овець моїх, і очі мої ісповнилися слізьми. Я звів зір свій і узрів море, узрів вітер шалений, узрів хмари дощові, що не вщухають. У кожній хмарі була тисяча тисяч драконів. Я оплакую овець моїх, і вівці мої оплакують самі себе. Плачуть малі агнці, котрі не годні вийти з-за воріт кошари. І тоді я (…) зійшов на місце найвище, і воззвав до овець моїх, аби були вони зо мною. Я кличу їх, свищу їм і даю їм почути мене, аби прийшли вони до мене. Я граю їм на сопілці своїй, ударяю в тимпани в напрямку води. Я волаю до них: «Вівці мої! Прийдіть, вівці мої! Ідіть на глас мій! Ідіть на глас мій, аби спастися від драконів хмарних! Прийдіть, прийдіть до мене! Я – пастир, що стрімко гряде на човні своєму, гряде на човні своєму світлосяйному. І я прийду та вознесу овець моїх і агнців». Всякого, хто вняв поклику моєму, почув глас мій і звернув лице своє до мене, візьму я обома руками й підійму на човен свій. Але кожного овна і кожну вівцю, котрих поглинув вир, потягнув він пожадливо у глибінь. Всякий, хто не вняв гласу моєму, потонув.

Я зійшов на місце найвище на носі човна. Я глаголю: «О, яко скорботно мені за овець моїх, що погрузли в мулі! Їх відторгнув од мене вир вихровий. (Яко скорботно мені за овнів, із боків котрих він здер вовну!) Яко скорботно мені за малих агнців, чиї черева не наситилися млеком! Із тисячі обрів я лише одного, а з цілого покоління – двох. Блаженний той, кого понесла вода, але не проникла йому до вух! (Блаженні великі овни, що борсалися ногами!) Блаженний той, хто спасся від Семи (планет) і Дванадцяти (зодіаків), котрі похищають овець. Блаженний той, хто не змирився, не возліг і не заснув, хто не возлюбив сну глибокого. Блаженний той, хто у віці цім Бішлома, хоч і немічним був, дійшов до самого кінця неушкодженим. Блаженний той, хто возложив на себе вінець лавровий і вкупі з ним пов’язав на скроні пов’язку. Блаженні учениці, вільні від тенет Рухи, вільні від скверни, від сітей і від ланцюгів нескінченних. О мої обранці! Всякий, хто живе при скінченні Віку Ніріга, нехай учинить совість свою опорою. Він вознесеться до оселі осяйної, до обителі, де сонце ніколи не заходить і лампади Світла ніколи не згасають.

Возвеличиться Життя Переможне, і муж, котрий прийшов сюди, переможе!

12. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!

Досконалий кличе іззовні, глаголячи:

– Прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч!

– Чи ж належить мені бути Тобі пастирем велелюбним і пасти для Тебе тисячу з десяти тисяч? Світ бо ісповнений беззаконня та густо всіяний будяччям і терням!

– Прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч! Тоді дам Я тобі сандалії Сяйва, аби попирав ти ними будяки й терня. Минуться небо і земля, сандалії ж Сяйва – вічні. Минуться сонце та місяць, але не сандалії Сяйва. Минуться зорі та сузір’я, але не сандалії Сяйва. Минуться вітер, вогонь і вода, але не сандалії Сяйва. Минуться чотири вітри світу, але не сандалії Сяйва. Минуться плоди, лози виноградні й дерева, але не сандалії Сяйва. Усе, що створене й довершене, минеться, але не сандалії Сяйва. Тож прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч!

– Яко ж можу я бути Тобі пастирем велелюбним і пасти для Тебе тисячу з десяти тисяч? Бо коли прийде лев і похитить одну, чим возмістити її? Коли прийде вовк і похитить одну, чим возмістити її? Коли прийде тать і вкраде одну, чим возмістити її? Коли одна впаде у вогонь і згорить, чим возмістити її? Коли одна впаде в багно й погрузне, чим возмістити її? Коли одна впаде у воду й потоне, чим возмістити її? Коли одна зостанеться в кошарі, чим возмістити її? (Коли одна зостанеться біля кошари, чим возмістити її?).

– Прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч! Коли прийде лев і похитить одну, нехай буде вона здобиччю левовою. Вона стане здобиччю левовою, бо поклоняється сонцю. Коли прийде вовк і похитить одну, нехай буде здобиччю вовчою. Вона стане здобиччю вовчою, бо поклоняється місяцю. Коли прийде тать і вкраде одну, нехай буде здобиччю татевою. Вона стане здобиччю татевою, бо поклоняється Нірігу. Коли одна впаде у вогонь і згорить, нехай буде здобиччю вогню. Вона стане здобиччю вогню, бо поклоняється вогню. Коли одна впаде в багно й погрузне, нехай буде здобиччю багна. Вона стане здобиччю багна, бо поклоняється Помазанцеві. Коли одна впаде у воду й потоне, нехай буде здобиччю моря. Вона стане здобиччю моря, бо поклоняється морям. Коли одна зостанеться в кошарі, нехай буде здобиччю духа кошари. (Вона стане здобиччю духа кошари,) бо поклоняється ідолам, (але не поклоняється Тому, Кому поклоняється Творіння). Коли одна зостанеться біля кошари та й піде до духа кошари, нехай буде здобиччю духа кошари, бо поклоняється Духові Святому. Прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч!

– Тоді стану я Тобі пастирем велелюбним і пастиму для Тебе тисячу з десяти тисяч. Я пастиму тисячу тисяч, а з десяти тисяч – тих, що поклоняються Тобі. Та деякі відлучилися від мене. Зійшов я на гори високі та спустився в ущелини глибокі. Пішов я і віднайшов овець, яким не було чим поживитися. Одну по одній брав я їх десницею своєю та ставив на чашу терезів – і тисяча зрівноважила десять тисяч.

Возвеличиться Життя Переможне, і муж, котрий прийшов сюди, переможе!

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.