“Українська літературна газета”, ч. 7 (351), липень 2023
Якось довелося мені почути історію. Розповів її той, кого вже немає на цьому світі, а історія його є. Вона збереглася у мене. Прийшов час випустити її на волю, наче пташку. Хай летить! Хочу розповісти її вам і нагадати собі, яким був цей незвичайний, талановитий, веселий чоловік. Уважний і небайдужий до життя та живих істот. Сподіваюсь, він був би не проти, аби і ви дізналися цю історію, яка сталася з ним і запам’яталась і йому, і мені.
Ганна Атаманенко
(розповів Олег Бондар)
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Усі речі, які відбувались зі мною, відбувалися саме тут, в межах цього мікрорайону. Мій батько був одним з тих, хто разом з іншими зводив наш багатоквартирний будинок. Дуже проста була справа: вантажівка цегли на пологовий №3, ще одна на пологовий №3, а третя – на наш будинок. І, відпрацювавши півзміни, робітники чітко знали, що на будинку № 46 їм заплатять у п’ять разів більше й одразу. То ж не дивно, що цей дім дуже швидко побудували! Тут я жив з 1961 року. Тут відбувалися справжні дива і народилося трійко моїх синів. Але ще до одруження і до народження хлопців сталася зі мною ця предивна історія…
Одного разу, я вертаюсь додому, відчиняю двері, і що ви думаєте? Бачу, що забув зачинити балкон! Двері навстіж, вітром висмикнуло фіранку, а на поруччі сидить цікава пташка. Я подивився по Дарреллу: та це ж галка! Виходжу на балкон, а вона задкує і каже мені:
– А чого ти прийшов?
– Ну, як чого? Я тут мешкаю.
– Ну то й що?! А де частування? – здивувалася гостя.
– Зрозумів!
Чкурнув я на кухню, схопив миску з черешнею. Більше нічого смачненького не було, окрім черешні. Ані хрущів, ні черв’ячків, ні комашок, які полюбляє галка. Вийшов на балкон знову. Поклав перед нею одну черешеньку… Ви не повірите! Галка подивилась на мене так… по-жіночому!
Біла, еге ж? Чудово. Ну, добре, я це, мабуть, з’їм.
Вона з’їла одну черешеньку, другу, третю, а потім я пригадав дещо. Даррелл казав: якщо ти різко гайнеш від ворони чи воронових, саме від галки – в ній прокинеться інстинкт переслідування! Я вирішив це перевірити. Розвернувся миттєво і гайнув до кімнати! Озираюсь, бо відчуваю, що вона вже сидить на плечі! Ой, Божечки! І так ніжно і лагідно перебирає моє волосся, та й каже:
– Ну, що, вечеряти будемо, чи як?
– Ну, це просто неймовірно! Я питаю її:
– Сало будеш?
– Ну, звісно. Якщо воно не солоне.
Нарубав сало, яєшенку підсмажив.
І що ви думаєте? Що вона десь там засоромилася? Якби ж то! Вона вмостилася на краєчку великої тарілки, та й каже:
– А де ж моя тарілка, господарю?
Довелося відрізати їй шматочок і покласти в окрему тарілку.
З’їла.
А я ж знаю, що в мене ввечері побачення і мені треба йти. А як я її тут залишу? Саму вдома? Вона в хаті вже все почала вивчати, цікавитись. Друзі, ви не повірете! До чого живе, точне мислення в тої галки було! Вона залишила послід чітко на історії КПРС, котру мені дали законспектувати у ті радянські часи. «Ну, – подумав я, – ну ти пава! Що ж мені з тобою робити?»
От сидить вона на столі, а я до неї звертаюсь:
– Я тебе зараз обережно до рук візьму,
добре?
– Дзуськи! – пручалась і заперечувала вона, але потім погодилась: – Ну, добре, нахаба, бери вже.
Взяв я пернату до рук і замислився: випустити шкода, бо вже вечір на дворі. Пішов до ванної кімнати. Там в мене довгенька дужка була, а на ній висів душ. Я дбайливо влаштував галку на дужку, набрав повне відро води, поставив його униз і вимкнув світло у ванній. А сам побіг на побачення. Та чи міг я собі уявити, що все буде так? Моя подруга чомусь здалася мені менш цікавою, аніж та пташка! Та, не кажучи ані слова, казала все і я її розумів, а ця довгого язика мала, скрекотала, немов сорока, але в серці нічого не залишалось.
Врешті, провів я додому подругу, холодно поцілувалися і розійшлись в різні боки. Я повернувся до хати, а моя жива істота сидить, чекає на мене та й каже:
– Чого це ти посеред ночі світло вмикаєш?! Ти з глузду з’їхав? Я тут сплю собі тихесенько, і так мені добре на цьому душі.
А ти яскраве світло ввімкнув! Совісті в тебе немає!
– Ну, добре, добре. Вже вимкнув.
Вранці поснідали разом. Вона на столі крихти позбирала, а мені ж треба йти на заняття. Я не можу її тут залишити.
– Ну, добре, – кажу, – гайда на прогулянку.
– Ходім, – одразу погодилася вона.
Вийшли на балкон. Не летить. Сидить поруч зі мною. Тоді вже я схитрував.
Я дуже повільно і непомітно пішов, зачинив двері балкона, і більше ми з нею не зустрічались.
Їй-бо, щиро кажу, мені ця пташка більше сподобалася аніж моя подруга! З подругою ми так само розбіглися назавжди, але пташка мені запам’яталася.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.