“Українська літературна газета”, ч. 24 (342), 9 грудня 2022
Душа в знемозі щемом клекотить,
Всі світові жалі у ній нуртують.
О як нестерпно в клітці жить,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Де пастки скрізь чатують…
Як нам не стачає чистих душ!
Тільки з глибини власної душі бачимо світ найзіркіше.
Бездушні приречені на довічне повзання.
Душу свою не продам,
Скільки мене не терзайте…
Владарі над нами душевбогі,
Люблять славу, гроші, бариші,
Наче не для них і правда Божа,
А надуті всі − немов книші…
Душа без цноти – сміття, що смердить,
Душа без цноти – втрачене кохання.
Душа без цноти – серце не болить,
Душа без цноти – Боже покарання.
Легше повернути заборгований мільйон, ніж воскресити згублену душу.
У темних душ совині очі.
В очах душі такі сумні видіння
І сіро так, непросвітно й пече.
О Боже мій – коли настане дух прозріння?
Чому таке зневірене плече…
Моя душа не любить, щоб якесь стороннє око розглядало її під мікроскопом, але вона мікроскопічно точна.
Душа, яка себе не чує і не вміє слухати, − розсупонена бриклива кобила…
Душа – не свиня: їй багна не треба.
Невловима душа: то вулканно клекоче,
А то квіткою ніжно сія.
То гінка, як веселка, то жити не хоче,
То палає зоряно, то втечі шука.
Душа – не миша, щоб ганять котами.
Не кіт моя душа, щоб спати й жирувать –
Давно обснована колючими дротами.
До того ж, їй наказують мовчать…
Чи ти, душе, блукаєш,
Чи в тривозі гориш?
Чи натхнення шукаєш,
А чи просто мовчиш?
Ми такі, якими бачить нас душа зсередини самої себе, а душа – копія того, що спостерігає в ній наш внутрішній зір.
Здається, вічність упіймала мене за душу, і я інстинктивно вчепився мерщій за неї, щоб не загубитися в океані власних суперечливих інтересів…
Естети тлумачать про існування душі; вчені – про рух молекул і атомів. І першим, і другим не заперечую, бо вони сліпі, мов новонароджені кошенята. Вони не знають Істини…
У душі клекотять точнісінько такі ж катастрофи, вибухи, смерті й народження, як і в зоряному світі; особливо – в їхніх глибинах.
Душа кожного – не стільки переживання й почуття окремішньо, скільки точна, вивірена, хронологічно впорядкована інформація про те, як функціонує Всесвіт.
У більшості тих, що довкола мене, душі мов сонні, тому їхнього життя, здається, не помічаю. Як тяжко бути самотнім.
Душа прагне лету, але обставини заганяють у глухий кут і нагло змушують повзати, однак я тримаюсь…
Душа всіх робить нас богами,
А ми витворюєм богів.
Душа – єднання з небесами
І дух покірливих рабів…
Карликовість душі не залежить від нашого зросту.
Душа – циганка: любить мандрувати
І просить доти, поки їй дають.
Душа пульсує – світ їй замалий,
А світ зачавлено в душі гніздиться.
Нелюбляча душа швидко старіє.
Чоловіча душа зраджує жінкам кількісно; жіноча чоловікам – якісно.
Невіруюча душа всихає мов дерево, позбавлене живлющої вологи.
Душе моя, не згортай свої крилоньки.
Душе, борися – і втома втече −
Прийде прозріння святого годинонька,
Бог, як рятунок, до себе візьме.
Тільки гранично обтяжена ваготою Істини й Любові душа почувається невагомою…
Душа працює й на тім світі:
Запалить вона серце, мов свічу.
Вогонь перегорів − і молодість минула.
Минула молодість – так ніби й не була.
Але душа не лише не заснула –
Буянням зрілим плоду ожила.
Так ожила, що й не сказати –
Така велика стала враз душа, −
В ній бурі втихли: став я прозрівати,
До Бога ближчає душа…
Навіть у схованці власної душі не ховаюсь: аби не набриднути самому собі.
Найглибшу глибину душі нікому не показую: я навіть себе поки що боюся…
Малюнок душі – наші обличчя.
Душі коріння в серці пророста,
Коріння духу в небові ясному.
Душевні бурі все частіше спустошують мій нетривкий лад духу.
Що ширші душі, то сила взаємного тяжіння між ними більша, щільніша.
Мабуть, раптова спустошеність моєї душі від переповненості серця бурхливою любов’ю…
Той, у кого вже в ранній юності забруднена душа, помирає рано.
Душа руйнується фальшивими знаннями або хибною вірою.
Добра душа винуватців не шукає.
Закохана душа неперевершена егоїстка.
Гармонії душа шука на контрапунктах,
А без гармонії душа нічого не шука.
У брудній душі для любові місця не вистачає.
Тримаю душу на замку.
Глибока душа спроможна вмістити ще глибшу, але для мілкої душі в ній місця немає.
Душу, яка не прагне краси, любов оминає.
Коли палаюча душа не знаходить виходу у вогненнім слові, вона спопеляється…
Душевні рани повністю не заживають.
Добра душа найбеззахисніша.
Душа в боріннях і сум’ятті.
Душа − мов громом клекотить.
В ім’я любові – не прокляття,
У небі власному горить.
У поверхових душах, як і в поверхових водах: багато піни.
Одяг для власної душі завжди підшукую якомога світліший, а не рожевий, який люблять брехуни й легковажні жінки.
Моя душа дозрівала протягом тисячоліть, але найдужче, думається мені, дозріває зараз, у пору моїх духовних жнив.
Брудні люди злорадіють, коли чиста душа забруднюється.
Важкою душа робиться від зла й марнотних клопотів.
Душа у числах? – якось не звучить.
Але в числі гармонію шукає…
Душа у зраді чорною стає.
Душа, щоб не згинула від утоми й жалю до себе, повинна мати хоча б невеликий власний прихисток.
Душевні муки не втопити в чарці.
Сонна душа − брехливі слова…
Душа в сум’ятті хоче полюбить,
Але не знає, де любов сховалась.
Не пускаю свиней у душу.
Підлою душа стає поступово, але незворотно.
Погань повсюно до влади рветься, душу за гріш продає.
Досконале тіло часто має гидку, мерзенну душу.
Найчистіші душі в монаха, поета і…юродивого.
Душа в надмірному добрі лінива.
У мілку душу, скільки не дивись, глибини не побачиш.
Найчастіше душа помиляється в благородному пориванні.
Душа, як і будь-який живий організм, має коріння, і це коріння іноді, незважаючи на свою товщину й міць, недостатньо живить дух.
Душа й тіло помирають у різних часових вимірах.
В організованої душі і рух атомів-молекул організований.
Ми смертні, але носимо в наших душах несмертний світ.
Землі мало, щоб пояснити, що коїться в душі, і саме тому душа так прагне зоряних просторів незглибимих.
У часи просвітління душа хоч на краплю, хоч на міліметр ближчає до Бога; Бог не бажає, щоб вона себе раніше строку пізнала і вмерла, тому інформацію про себе він дає малими порціями.
Душа, яка надміру набралася вщерть гіркого досвіду, передчасу вмирає…
Диявол ходить поруч, але ти, душе моя, не бійся…
Не звідала душа затишку на землі –
не звідає й на небі.
Розум контролює душу лише на її практичну придатність.
Не заженеш душі в безвихідь,
Хоч навіть тіло умертви…
Душа на сповіді належить Богу.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/