Олена Гордієнко-Кураш, Владислав Кураш. «Артюр Рембо. Остання глава»

Після розриву з Полем Верленом він багато подорожував світом, поки врешті-решт не опинився у Східній Африці. На якийсь час йому довелося затриматися в Харарі. Це було невелике, добре укріплене місто, розташоване в трьохстах п’ятдесяти кілометрах від Аденської затоки. Через Харар проходив транзит абіссінських товарів, що експортувалися до Європи.

Там йому вдалося влаштуватися на роботу в місцеве відділення ліонської фірми «Мазеран, Віанне, Барде та компанія», яка мала багато факторій в Африці. Альфред Барде, що очолював це відділення, був членом Географічного товариства. Познайомившись з ним, Рембо вирішив стати першопрохідцем та відкривачем невідомих земель.

З цією метою він спорядив декілька комерційних експедицій до недосліджених районів Абіссінії. Після чого склав звіт, в якому детально описав клімат, флору та фауну Абіссінії, традиції, звичаї та обряди місцевих племен. І попросив Барде переслати звіт до Паризького Географічного товариства.

З перших днів перебування в Африці у нього почалися хронічні болі в області шлунку та напади лихоманки. Вони постійно мучили його та дошкуляли. Місцеві лікарі не могли поставити правильний діагноз і зрозуміти, що це за хвороба. І, тим не менш, час від часу він вимушений був лягати до лікарні і проходити курс лікування.

Рембо не подобався африканський клімат з виснажливою спекою та палаючим сонцем. Все частіше він став замислюватись над тим, щоб змінити роботу та переїхати кудись в інше місце. В цей час у Харарі він познайомився з П’єром Лабатю, який запропонував йому закупити зброю, виготовлену у Бельгії та Франції, і потім з вигодою продати її в Абіссінії імператору Менеліку. За комісійні він обіцяв посприяти у перемовинах з імператором, котрого знав вже давно. Оборудка повинна була принести великі бариші. Суму необхідну для закупівлі зброї Рембо мав, і тому одразу ж погодився.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Це була відчайдушна авантюра. Більше десяти місяців він просидів у Таджурі, невеликому сомалійському порту, в очікуванні прибуття закупленої партії зброї. Ще якийсь час пішов на оформлення дозвільних документів та спорядження каравану, що складався з доброї сотні мулів і верблюдів, та декілька десятків озброєних до зубів абіссінців.

Передача зброї повинна була відбутися в Анкобері, старовинному абіссінському місті, де була резиденція імператора Менеліка. Дороги в Абіссінії були жахливі. Чотири довгих місяці караван із зброєю добирався до пункту призначення. За цей час Менелік зі своєю армією захопив Харар і разом з ним величезну кількість трофейної зброї. А П’ер Лабатю захворів, поїхав до Франції лікуватися і помер. Рембо опинився у незавидному становищі.

Приїхавши в Анкоберу, він був абсолютно виснажений. Він схуд, насилу пересувався, і у нього страшенно боліло праве коліно. Зустріч з імператором відбулася в Ентонто, майбутній столиці Абіссінії. Менелік був незговірливий і не йшов на поступки. Нічого не залишалося, як погодитися на умови Менеліка. Зрештою на цій угоді Рембо зазнав величезних збитків. Близько шістдесяти відсотків вкладених грошей було втрачено. Рембо був у відчаї. Але у нього залишилося ще вісім кілограмів золотих монет, які він завжди носив при собі зашитими в пояс.

На зворотному шляху Рембо познайомився з Жюлем Бореллі, французьким дослідником, який повертався в Європу з експедиції в Шоа. Не затримуючись довго в Харарі, Рембо одразу ж попрямував до Каїра. У відділенні банку «Ліонський кредит» він депонував все своє золото. Брат Жюля Бореллі, що жив у Каїрі, допоміг йому опублікувати нотатки про його подорож до Абіссінії у місцевій газеті і представив його каїрському суспільству, як відомого мандрівника та географа.

Окрилений успіхом, Рембо вирішив спорядити нову експедицію до Абіссінії. Він звернувся до Географічного товариства з проханням про виділення коштів для експедиції, але відповіді не отримав.

Тоді він повернувся в Харар і організував своє власне підприємство за зразком фірми «Мазеран, Віанне, Барде і компанія». Він зайнявся купівлею і експортом абіссінських товарів в Європу. Справи йшли непогано, і він швидко розбагатів. Але його існування затьмарювали безперервні болі у правій нозі.

Рембо багато читав. Поглибивши свої знання з історії Абіссінії з часів античності, він почав працювати над рукописом книги про цю сувору незвідану країну, до якої поступово став звикати.

Рембо дуже любив прогулянки. Під час однієї з прогулянок по околицях Харара він впав і сильно вдарився тим коліном, яке турбувало його весь останній час. Після чого на нозі розширилися вени і почалися жахливі болі, які не давали йому спокою ні вдень, ні вночі. Коли Рембо зрозумів, що поліпшення не буде, він вирішив ліквідувати своє підприємство і їхати лікуватися в Аден.

На нозі з’явилася пухлина. Він вже не міг ні ходити, ні згинати коліно. Будь-який рух доставляв йому біль. Щоб дістатися до Аденської затоки, Рембо змушений був замовити носилки і найняти абіссінців-носильників.

Зробивши важкий трьохсоткілометровий перехід на ношах, через десять днів він дістався до Аденської затоки і сів на пароплав, що вирушав в Аден. Там його відразу ж поклали в госпіталь, де поставили діагноз: запалення колінного суглобу в дуже небезпечній стадії. Лікарі наполягали на ампутації ноги. Рембо прийняв рішення повертатися до Франції. Наступного дня його завантажили на борт пакетбота «Амазонка», що відпливав у Марсель.

Після дванадцяти днів жорстоких мук на борту «Амазонки» Рембо висадився в Марселі і відразу ж був госпіталізований. Його праве коліно розпухло до неймовірних розмірів. Пухлина продовжувала збільшуватися і рости. Через п’ять днів до нього в Марсель приїхала мати. А ще через два дні йому зробили операцію з ампутації ноги. Ногу ампутували дуже високо, майже на рівні паху. Але ризик виправдався. Рана швидко почала затягуватися і гоїтися. Рембо йшов на поправку.

Через два місяці його виписали, і він поїхав додому, на ферму в Роше, де не був вже більше десяти років. Життя на фермі було нудним. Вільного часу було багато. Він продовжував працювати над рукописом книги про Абіссінію, яку почав писати ще в Харарі.

Незважаючи на видимі поліпшення, через якийсь час він став болісно реагувати на світло. Доводилося постійно зашторювати вікна і закривати двері в його кімнаті. Потім у нього з’явилися болі в низу живота. Болі почали посилюватися і врешті-решт зробилися нестерпними. У відчаї він чомусь вирішив, що тільки у Харарі йому стане краще. Ця нав’язлива ідея не залишала його ні на секунду.

Недовго думаючи, зібравши свої речі, у супроводі сестри він сів на поїзд до Марселя, звідки збирався доплисти пароплавом до Адена і потім до Харара. В дорозі йому стало дуже погано. У Парижі сестра запропонувала зійти з поїзда і поїхати в госпіталь, але він відмовився. Подальша подорож була суцільним стражданням для обох. У Рембо почалася маячня.

Коли вони дісталися до Марселя, Рембо був зовсім слабкий. Прямо з вокзалу вони поїхали в той госпіталь, де йому чотири місяці тому робили ампутацію. Діагноз лікарів був невтішний – пацієнт приречений. Ракова пухлина дала метастази на кістковий мозок.

Рембо залишалося жити рівно місяць. Цей місяць він провів у госпіталі разом з сестрою. З кожним днем йому ставало все гірше і гірше. Пухлина росла і викликала жахливі болі. У нього з’явилися галюцинаторні бачення. Все частіше і частіше він занурювався в стан марення.

Рембо до останнього вірив у чудесне зцілення. Завдяки цьому сестрі вдалося умовити його сповідатися і причаститися у священника.

В останні дні він вже не усвідомлював, що з ним відбувається. За день до смерті він продиктував сестрі дивне послання, з якого були зрозумілі лише дві фрази. «Я повністю паралізований і хочу якомога швидше опинитися на борту, скажіть мені, о котрій годині мене повинні доставити на борт…»

Наступного дня о другій годині пополудні Артюр Рембо помер на лікарняному ліжку. Йому було тридцять сім років.

 

“Українська літературна газета”, ч. 21 (313), 22.10.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.