(ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ)
“Українська літературна газета”, ч. 1 (345), січень 2023
Приїхавши сюди, Отто фон Франик записав у своєму інтимному щоденнику, який мірою заповнення оприлюднював на популярних інтернет-ресурсах: «У цій країні знову стали вимикати світло в очах і нарощувати шум між вух». Він і сам був творцем розважального шуму, але не любив, коли прутні вкручували у вуха йому.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Отто не вперше приїздив до цієї загадкової країни. Він не один рік життя поклав на гонитву за своєю двоюрідною тещею, котра невпинно переміщувалася нашою не такою вже й великою планетою. Він бачив її всього кілька разів, вони спілкувалися за вживанням якихось незбагненних семирівневих алконапоїв, отож він тепер достеменно не міг бути певен, що його двоюрідна теща – це не похмільна fata morgana, а, скажімо, Фатима з моргу, що вона – не міраж, не марево, не марення, а щось осяжне, може, схоже на засранку з Арканзасу або ж Тараса з Саратова. Він множив анаграми з іменами й анаграми з усім іншим і гнався, гнався світами за своєю примарною двоюрідною «мамою в законі».
Втім, не така вже й примарна вона була, про що свідчили нечисленні сліди її перебування в тому чи іншому місці, на які він у тому чи іншому місці натрапляв. За окремими скупими свідченнями, вона раз тонула в Саргасовому морі й двічі – в річці Рів у столиці Барської конфедерації. Іншого разу вона замерзала в снігах Кіліманджаро, а ще іншого – засихала в пісках Тотторі з томиком Кобо Абе в руках. Вона їхала з двома відрами грибів із Хотина в Перехотин, а через день їй уже продавали барабан на котромусь із турецьких базарів…
Отто часом губився: це він ганяється за своєю двоюрідною фата-морґаною чи це вона його невтомно переслідує, щоразу хитро йдучи на крок попереду, веде його за собою на невидимому налигачі, як дурне теля, весь час тримаючи його в полі зору. Більш-менш зрозуміло було лиш одне: тільки оця непутеща могла привести його до сейфа, начиненого готівкою, але тільки в його голові містився шифр, яким відмикався той сейф. Атож, Отто, твоя голова, вкрита рослинністю кольору шостої сивини соболя, з доглянутою бомжацькою борідкою, з незмінною сталевою гайкою у вусі, з різнобарвними, різного розміру й розміщеними на різних рівнях очима, твоя голова, Отто, на якій уже й шва немає де ставити, коштує стільки, що ти можеш купити собі бар у центрі будь-якої європейської столиці чи навіть у столиці Барської конфедерації й до кінця життя щодня в ньому напиватися до втрати всіх антропоморфних рис. Голова твоєї тещі, в якої ти запам’ятав лише дещо заячі передні зуби, коштує, до речі, стільки ж, якщо гроші ви поділите чесно, а не так, як ти звик: тобі – доляри, а всім іншим – безсмертя.
Наступаючи своїй двоюрідній на п’яти чи то відстаючи від неї на крок, ти в усіх гей-клубах і стрип-барах, де вона бувала й запам’яталася, мусив виступати: то як андеґраундний композитор і виконавець Отто фон Франик (ти грамотно ворушив пальчиками по клавішах, але чомусь грав в основному поруч із нотами), то як африканський поет Бубабу, то як озвучник пісні Колобка із культового мультфільму «Білосніжка і семеро козенят»…
Тягаючись за двоюрідною тещею, Отто завів алфавітний нотатник, куди записував враження від усіх тих чарівних місць, у яких йому з її ласки доводилося промочувати горло, або ноги, або те й інше разом, виступати в різних якостях, але з однаковим успіхом у тьмяних і часто задимлених залах, де публіки – три сестри і дядя Ваня, а шуму й диму – як від гурту «ДахаЗ’їха», зрештою, спати з юними фанатками своєї творчості, серед яких траплялися й фанати… З найекзотичніших міст була, звичайно ж і насамперед, Москва, яку він схарактеризував як «місто кольору крові», тоді було не менш російське місто Дно, куди він подався радше через його заманливу назву, а вже далеко пізніше й західніше – урочище Биті Кадирівці, але то була просто міСЦИна, якої він і не зауважив би, якби йому не так припекло в тій закоцаній нА ніц маршрутці.
Еге ж, Отто, коли ти вийдеш на заслужений алкогольний відпочинок, ти видаси свій алфавітний записник окремою книжкою, і всі твої фанатки, серед яких трапляються й просто добре вмиті фанати, оргазмуватимуть до агонії, читаючи в ній нотатки на зразок: «Сьогодні я в Козлятині. Погода чудова: поганої тут принципово не буває. Більше я про це містечко нічого не знаю і дізнаватись не збираюся». А наразі, якщо хтось хоче заскочити свою двоюрідну тещу на півдорозі від Дніпроярівська до Кридуполя, то має не проспати своєї ранкової екзекуції в електричці.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/